В чудове погідне навечір’я 14 червня ц.р. Свято-Михайлівську Гірку (так популярно називають посілість парафії св. архистратига Михаїла у Філядельфії) відвідав Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван.
Хоч це був будній день і багато парафіян не знало про ці рідкісні відвідини, бо не було часу і змоги усіх повідомити, то все ж таки понад двісті парафіян прибули на це небуденне свято. Точно о сьомій годині вечора, в супроводі пароха о. мітр. Зенона Злочовського, о. Маріяна Процика — духовного управителя місцевої філії УКУ та процесії, Блаженніший Патріярх увійшов у церкву. При вході до церкви теплими словами привітав Блаженнішого Патріярха голова Парафіяльної Ради д-р Володимир Пушкар, а в церкві довший привіт зложив о. митр. З. Злочовський.
Після привітів, на запрошення о. пароха, Блаженніший Патріярх в супроводі отців і процесії з хоругвами перейшли на зелену площу до приготованого вівтаря, щоб відправити Молебень перед пропам’ятним Хрестом. Цей Хрест вдячні парафіяни здвигнули, щоб замаркувати історичний акт і місце, де св.п. Блаженніший Патріярх Йосиф відправив першу архиєрейську соборну св. Літургію, під час якої освятив здобутки парафіян і благословив посілість новоствореної (тоді однорічної) парафії св. архистратига Михаїла 21 вересня 1976 року.
Молебень був справді святочно настроєвий. Моменти цього урочистого Молебня викликали зворушливі почування у вірних. В думках відроджувалась тепла, батьківська близькість всюдисущого св.п. Блаженнішого Патріярха Йосифа і тут же жива дійсність Божого Провидіння, яке поставило перед нами і для нас його, в нашій вірі, гідного наслідника в достойній особі Блаженнішого Патріярха Кардинала Мирослава-Івана.
Блаженніший Патріярх Мирослав у своїй проповіді накреслив свою настанову, орієнтацію й напрямні. Ось короткий уривок:
Українська Католицька Церква одержала дальше своє відзначення заслугами і терпіннями наших братів і сестер, яких число знову збільшилося важкими поновними засудами і їх імена достойні того, щоби їх тут згадати: Йосип Тереля, Василь Кобрин, о. Григорій Будзінський, о. Михайло Винницький, о. Ігнатій Солтис, Анна Михайленко, Валерій Марченко й о. Антін Поточняк. Відзначення, яке спочило на моїх руках від святішого отця Папи Івана Павла II — то їх відзначення, яке заслужили вони нашій Церкві».
Патріярх Мирослав-Іван одночасно наголосив сильну переконливість в беззастережну боротьбу за права помісности Української Церкви і за волю України. В своїх орієнтаційних настановах Блаженніший Мирослав-Іван дуже виразно покликався на паралелю, по якій прямували Його великі попередники — Слуга Божий Митрополит Андрей й Ісповідник Віри Блаженніший Патріярх Йосиф. Ось ще кілька цитат:
«Зобов’язує теж і спадщина, яку я одержав від двох велетнів нашої Церкви цього століття. Ця їх спадщина може одержати просту назву: боротьба за права Божі і Його люду… Цю широку боротьбу розпочав мій попередник, Слуга Божий Митрополит Андрей, її продовжував Ісповідник Віри Блаженніший Йосиф, і ось я їх наслідник». І далі: «Моєю ціллю буде дальша боротьба з Божої волі за права і волю України та її Церкви, за права на існування й апостолят на сході Европи на славу Божу і ріст Української Помісної Церкви». І ще далі: «Хай у цій хвилині буде вільно мені у вашій присутності цю заяву зробити: воля Церкви й України, усі Богом дані їм права — їх осягнути і здобути, це моя разом з вами ціль». І нарешті: «Я знаю, що матиму від моїх співбратів в єпископаті повну підтримку і співпрацю у змаганнях за волю і права нашої Церкви, за сповнення заповітів святої пам’яти Блаженнішого Йосифа».
В духовому піднесенні, відспіванням многоліття і патріяршого гимну, цей чудовий Молебень закінчився. Вірні щиро молились та з процесією відпроваджували Блаженнішого Патріярха до Церкви, а звідти до парафіяльного будинку.
Молився і я… Щиро я молився і благав Всевишнього, щоб допоміг Блаженнішому Патріярхові гідно нести цю велику відповідальність спадщини, щоб допоміг йому прямувати відважно до мети, позначеним шляхом «Заповіту» його Великого Попередника, щоб наділив його Господь силою, витривалістю і непохитністю, щоб наголошувані патріотичні заяви і настанови не залишились ехом поминальних милозвуків, але щоб перейшли в конкретний чин і щоб милосердний Господь допоміг нашому Патріярхові високо тримати Христовий меч.
Т. К.
