Чотирнадцятого жовтня кожного року наша Церква обходить одно з Богородичних свят Покрови Пресвятої Богородиці, яке в особливий спосіб відзначає Східня Христова Церква. Це свято Покрови у нашому історично-минулому торжественно святкували козаки на Запоріжжі. Пресвята Богородиця була Покровителькою нашого козацького війська. Цей гарний культ святкування Богородичних свят зберігся в українському народі досьогодні. Цей культ глибоко вкорінений в нашому народі.
Але, на жаль, у наш час в Україні не можна так явно й прилюдно його відзначати, як у минулому, бо червона Москва переслідує Христа, переслідує Матір Божу, переслідує віру в Бога. В Радянському Союзі тисячі церков зруйновано, позамикано на ключ і можновладці не пускають вірних молитись, а багато інших храмів замінено на різні склади, а в кращому випадку — на музеї. До тих небагатьох церков, що ще відкриті для народу, приходять у більшості старші люди, яким вже жодні санкції атеїстичної влади не можуть нічим загрожувати.
Молодь і старші в силі віку стараються церкву оминати, щоб не потерпіти професійно, не бути позбавленими праці чи права відвідувати науково-навчальні заклади. Відкриті церкви також потрібні московським вождям для пропаганди на експорт, мовляв, дивіться, і в нас є відкриті церкви, і в нас є свобода віроісповідання. Ми вже мали нагоду бачити ці «перлини» атеїстичної пропаганди тут, на телебаченні. На жаль, дійсність є протилежною. До речі, навіть у цьому випадку московська Православна Церква є упривілейована, бо вона діє за наказом атеїстичних вождів.
Ми дуже добре знаємо, і цього вже не сховати, як у більшовицькій дійсності переслідують релігію, християн-католиків, євангеликів, визнавців Мойсеєвої віри, а цих людей карають і висилають на заслання. Досьогодні ми ще ні разу не чули, щоб хоч один раз патріярх Пімен чи його попередник патріярх Алєксєй звернулись з закликом чи проханням в обороні переслідуваних за віру в Бога. Це також багато говорить про казьонність московської Православної Церкви. Ми ж не можемо забути, як сам патріярх Алєксєй закликав, щоб Українська Католицька Церква порвала зв’язки і приналежність до Апостольської Столиці й допомагав ліквідувати Українську Католицьку Церкву. Адже .ж вони, себто патріярх Пімен і ним керована московська Православна Церква, ісповідують того ж самого Христа, ісповідують ті самі 10 Божих Заповідей, але чи вони їх здійснюють у щоденному житті? Як же можна грабувати історію Української Церкви і привласнювати собі її, як можна закликати до ненависти, піддержувати сатану, що нищив і дальше нищить Божі храми?
На жаль, не можна назвати одного випадку, щоб в Радянському Союзі була побудована нова церква, але можна називати, як існуючі церкви висаджувались у повітря чи розтягались бульдозерами. Вони не тільки знищують фізично Божі храми, але також знищують духовні собори, собори людських душ, себто основу Христової Церкви. Тут вони є безсильними знищити собори людських душ, тому знищують фізично тих людей, що формують і утримують собори людських душ.
Так, знищуючи собори людських душ, вони зламали Бердника, о. Романюка, дальше ломлять і знищують Шумука, Чорновола, активних членів катакомбної Української Католицької Церкви, з яких багато вже замучили, а з тих, що залишились між живими, слід згадати неустрашимого ісповідника віри Йосифа Терелю, о. Г. Будзінського, Марію Трикур, Павла Кампова і багато-багато інших.
Не можна тут не назвати щойно замордованого більшовицькими душогубцями поета Василя Стуса. Така на вигляд могутня більшовицька потуга, але вона боїться своїх у нічому невинних людей, тому їх тортурує і безперервно мордує. Василь Стус і йому подібні нікого не вбили, нікого не пограбували, не кидали бомб, не засилали нікого до «психушок», не стріляли, але ставали в обороні свободи слова, свободи віровизнання, змагались за людські права, які є гарантовані також у радянській конституції і ще раз повторені у Гельсінкських домовленнях, але все це тільки на папері й на експорт, щоб обдурювати несвідомих людей на Заході.
Так для більшовицьких душогубців кожне вільне слово, вільна думка, визнавання Христових Правд є ті «атомові бомби», що їх вони панічно бояться. Всім відомо, що Василь Стус був чесною, принциповою і шляхетною людиною і за ці його ідеальні прикмети його замордовано. Сьогодні Москва вбиває кожну чесну, віруючу і шляхетну людину, яка шукає справедливости й рівноправства під Божим сонцем.
Ще досьогодні більшовицькі душогубці не збагнули незаперечної істини, що знищення Василя Стуса і йому подібних борців за правду і справедливість не є їхньою перемогою. Вони забули, що їх попередники — царська Росія — робили дослівно те саме і по певному часі не були спроможні встоятись, бо були неспроможними вбити ідеї, тієї ідеї, що була творчо-живуча, яка вказувала шлях до волі, свободи, справедливости й рівноправства.
Тут хіба доводиться навести незаперечний факт, що христовбивці Ісуса Христа думали, що з Його смертю все піде в забуття. Тут навіть не доводиться згадувати, що дійсність виявилась іншою. Христова наука поширилась на всю вселенну, і сатана не спроможний її подолати.
Загнавши чесних і шляхетних українців на заслання і тюрми, душогубна червона Москва гадає, що це її перемога, але вона не спроможна вбити вільного українського духа.
Пречиста Діво Маріє, Ти є Покровителькою нашого народу, Ти є матір’ю всього людського роду, найкраще знаєш наші болі, наші страждання і терпіння. Збуди наш нарід до активного творчого життя. Дай йому силу витривалости, зроби його міцним та непоборним у затяжній боротьбі з червоною атеїстичною Москвою. Допоможи, щоб український нарід знову міг Тебе, Святу, вільно величати, щоб відкрились собори наших церков і знову вільно виростали собори людських душ. Пречиста Діво Маріє, Мати людського роду, візьми український нарід під свій щедрий покров!
М. Г.
