Ваше Блаженство, Високопреосвященні Владики,
Дорога Жалобна Громадо!
Вчора члени Львівського Крилосу зложили свій поклін Наслідникові Покійного Патріярха Йосифа і привітали його як спадкоємця Галицького митрополичого Престолу, спадкоємця великого Митрополита Слуги Божого Андрея і Блаженнішого Йосифа і зокрема всіх надбань останнього, всіх його здобутків для нашої Церкви і народу.
Хочу в цю історичну хвилину повторити слова, які сказали ми до його Наслідника вчора.
Це велика історична хвилина, бо нею в якійсь мірі починається нова сторінка історії нашої Церкви, нова сторінка для збереження і розгорнення надбань і здобутків Блаженнішого Патріярха в Римі й на поселеннях, нова сторінка для овочів його довгих змагань за волю й добро нашої Церкви й народу і за її відродження на її началах, нова сторінка змагань за нашу єдність на поселеннях, за єдність Церкви на поселеннях з матірною Церквою-Мученицею в Україні, за Його великі труди для нашої бідної богословської науки, за розвиток наших монаших чинів і духовних покликань.
Цей список аж ніяк не вичерпує великої праці майже цілого століття цього великого Мужа. І для нас починається нова сторінка історії, вже без Його особистої участи.
Для Вас, Блаженніший Владико, відкрилась ця нова сторінка з великою і нелегкою відповідальністю. Бо це діло Блаженнішого Патріярха Йосифа, яке є теж продовженням задумів і чинів Слуги Божого Митрополита Андрея. На Ваші рамена спочили сьогодні їхні труди й хрести, всі їхні змагання і боротьба, всі їхні здобутки і висліди невтомної їхньої праці.
Ми аж надто свідомі того великого тягару, бо, як близькі помічники Блаженнішого Патріярха Йосифа, ми бачили їх у повній їхній вагомості й знаємо добре, який це хрест, бо теж частинно брали участь в його несенні.
Цього хреста, цих трудів, цих здобутків, цих терпінь, цих змагань не можна собі ані зменшити, ані полегшити, ані щось з них скинути з рамен. Це противилось би навіть волі Христа, що сказав: «Хто хоче йти за мною, нехай візьме свій хрест!»
Ми, мабуть, є єдиними, і я кажу це щиро перед Вами в присутності моїх співбратів, що можемо Вам, Ваше Блаженство, щиро і віддано з деяким досвідом допомогти. Знаємо волю Блаженнішого Патріярха Йосифа, ми пізнали й вивчили ним намічений напрям і з тією самою готовістю ми Вам поможемо з Божою благодаттю, що всіх нас укріпляє.
Підкреслюємо ще раз, ми всі були б негідними спадкоємцями столітніх змагань і надбань нашої Церкви і народу, коли б ми хотіли собі щось улегшити чи піти слідом за якимись коньюнктурами, чи перекреслили труди великих двох наших церковних Мужів XX століття, яких ми стали наслідниками.
Під Вашою дбайливою опікою остаються, як знаєте, такі надбання тут, у Римі, і на поселеннях: Студіон і монахи-студити, Український Католицький Університет і його філії, Українське Богословське Товариство, храм Св. Софії, Патріярший двір і церква Жировицької Богоматері, Товариство «Свята Софія» — яке є відповідальне за всі матеріяльні здобутки і є леґальним власником тих матеріальних дібр, Колегія Св. Софії — тобто перенесена Львівська Духовна Семінарія до Риму для плекання духовних покликань. Дальше, ми — Крилос Львівської Архиєпархії — наслідок праці Блаженнішого Патріярха Йосифа, увесь адміністраційний і канцелярійний апарат, створений Блаженнішим Патріярхом Йосифом за 21 рік його життя на волі. Залишаються для нас усі зв’язки, створенні Блаженнішим з Римскою Курією і нашими в ній приятелями, з політичним рідним і чужинецьким світом, з науковими рідними і чужинецькими колами. І врешті залишилась здійснена велика ідея, що виникла в нашій історії зараз на початку Унії з Апостольським Престолом в Римі і пережила 400 літ твердого історичного шляху і завершилась в особі Блаженнішого Йосифа — Патріярхат Української Католицької Церкви.
Цієї ідеї-факту Українського Патріярхату вже викреслити не можна, з чим погоджується, бодай в сумлінні, велика більшість нашого єпископату, і розуміють її слушність церковні мужі Риму, і її не можна навіть замовчувати.
Цей Ваш титул Патріярха, який успадковуєте по великім Покійнику, є і буде для Вас хрестом. Але цього хреста скинути Ви не можете ради миру в нашій Церкві, ради тих 400-літніх змагань за нього. Не можете не прийняти цього хреста особливо ради нашої Святої Української Церкви-Страдниці, бо тільки в Києво-Галицькому Патріряхаті буде вона в силі протиставитися всім отруйним і смертоносним «стрілам лукавого». Ми в несенні цього хреста Вам поможемо.
Ці слова звертаю також і до Священного Синоду наших Владик, що відновився поза межами України саме великими зусиллями Блаженнішого Патріярха Йосифа. Не перекреслім пам’яті й діл великого Мужа! Коли заборонимо з честю згадувати його ім’я і його діла — каміння говоритиме! Сльози вірних будуть кликати до неба про поміч. Зокрема йдеться про високий історичний титул патріярха, який він прийняв, відкидаючи із запереченням усі почесті й титули, які міг мати, ради своєї Церкви і народу. Шануймо цей історичний титул, який Він здобув в очікуванні визнання його Апостольським Престолом. В цьому титулі містяться всі Його надбання, здобутки і терпіння.
Нехай ім’я великого Патріярха Йосифа остане серед нас у вічній пам’яті!
Рим, 13 вересня 1984 р.
Український Католицький Університет
о. Іван Хома і всі Члени Львівського Крилосу
