Якщо тобі ім’я — атеїст Хто такі індиферентні?
Випадок винятковий і… повчальний
Стаття «На відстані руки» з різних поглядів
Про що розповідають байки релігійників
Приміський, поїзд неспішно долав відстань між Львовом і Самбором. Пасажири, здебільшого молодь і діти, поглядаючи у вікна, весело гомоніли. Аж раптом двері одного вагона широко прочинилися, і з порогу почулася… релігійна проповідь. Бородатий священик гучним басом виголошував те, що глаголив щотижня з церковного амвона.
Хтось тихенько пирснув у кулак, і на нього одразу шикнули. Хтось зачудованим поглядом втупився у попівську рясу, уважно прислухаючись до слів, що злітали з уст священнослужителя. Кільком хлопцям-солдатам, певно, стало незручно, і вони дружно відвели очі до вікон. Але слухали. Не одну мить, не п’ять і не десять хвилин. Бо проповідь тривала за всіма церковними законами…
Слухав її юнак, якого добре знали молоді пасажири. То був, як не дивно, один із комсомольських активістів. З трибуни він, мабуть, не раз закликав бути войовничим атеїстом, давати бій релігійному дурману, а тут раптом знітився, обм’як, сховався за спини інших і терпляче вичікував, доки закінчиться «богослуження на колесах».
Можна сказати, випадок винятковий. Чути про таке раніше не доводилось. І все ж — що це: байдужість, помножена на безпринципність; острах за свою безпорадність, піднесена до ступеня боягузства?..
Як часто ми говоримо про перемогу науково-матеріялістичного світогляду в свідомості молодих людей. І це факт безсумнівний, незаперечний. Бож таки здає свої позиції релігійне виховання в сім’ї, що було завжди головним каналом викривленого розуміння природи, походження світу, людини. Соціологічні дослідження свідчать: серед юнаків і дівчат, котрі виховувались у релігійному середовищі, все менше й менше віруючих. У загальній масі молоді виділяється значна група освічених і активних атеїстів, які мають необхідну суму знань з наукового атеїзму, вміють відстоювати власні переконання. Іншу групу можна умовно назвати пасивними атеїстами, погляди і переконання яких існують лише у свідомості і не мають виходу в практику. А є ще й так звані стихійні атеїсти, у котрих ставлення до релігії й Церкви склалося не стільки під впливом наукових знань, скільки внаслідок життєвої практики.
У згаданому вагоні приміського поїзда їхали представники усіх трьох умовно визначених соціологами груп молодих атеїстів. Що ж їм завадило дати бій попові?
Роздумуючи над цим фактом, знову і знову приходиш до висновку, що наявність у найширших кіл молоді атеїстичних переконань, які грунтуються на високому рівні освічености, зовсім не означає, що відпала потреба в наступальній антирелігійній пропаганді.
Якось у робітничому гуртожитку великого міста мені довелось зустріти знайомого хлопця, і той охоче запросив до себе у кімнату — на чай. Розмовляли про справи підприємства, де понад рік мій співбесідник працює слюсарем. За плечима в нього школа, кілька промислових підприємств. А от свого рідного робітничого колективу він, як виявилося у розмові, не відчуває.
«Працюю, як усі, весь час біля верстата, а після роботи користуюсь вільним часом так, як вважаю доцільним»,— розповідав Віктор. — «А що це в тебе над ліжком?» — питаю, забачивши розп’яття. «Розумієте, — пояснює Віктор, — в Бога не вірю, але сподобалась ця іграшка і тому не вбачаю нічого поганого в тім, що, прокидаючись вранці, бачу її біля себе. Вже навіть звик до неї…» — «Але це ж не старовина, — намагаюся заперечити, — чому ж така зацікавленість?» — «Може, й не старовина, але модна», — стоїть на своєму.
Розмова затягнулась. Виявилось, що Віктор знає дещо і про історію хреста, і про «хрестоносців». Але одразу впало в око те, що всі ці знання не стали для нього сходинкою на шляху активної боротьби з релігійними переконаннями, тобто у його свідомості щодо релігії не склався міцний зв’язок, назва якому: знання — переконання — дії.
Незважаючи на об’єктивно існуючу закономірність — неухильне зменшення кількости віруючих у нових поколіннях нашого суспільства, зустрічаються юнаки і дівчата, котрі не займають активної життєвої позиції у боротьбі з церковниками, виявляють примиренство до питань світогляду, а інколи й самі беруть участь у релігійних обрядах. І якщо освіченість цих молодих людей не викликає сумнівів, то глибоких знань з питань релігії і атеїзму, які б стали джерелом активної дії, їм таки бракує.
Вчені-філософи називають таких юнаків і дівчат індиферентними, а саме явище подібного ставлення до навколишнього життя — індиферентизмом. Наявність його вимагає рішучих дій з боку комсомольських організацій по підвищенню якости освітнього рівня молоді, вихованню в неї активної атеїстичної позиції.
Такі юнаки і дівчата, приміром, не замислюються над тим, яку головану мету ставила Церква при спорудженні пишних церковних храмів, створенні яскравих розписів, часто неправильно оцінюють ролю релігії в розвитку духовної культури. Цю позицію, як відомо, всіляко прагнуть підтримати ідеологи Церкви, служителі культу, котрі завжди вважали і вважають релігію хранителькою вічних цінностей, замовчуючи варварські методи її боротьби проти суспільного та інтелектуального прогресу історії. Згадаймо, наприклад, як під час страшної ординської навали окремі ієрархи активно співробітничали з Золотою Ордою, брали участь у розпалюванні феодальних ворожнеч. З історії нікому не удасться викреслити і факти контрреволюційних дій представників Церкви в роки буржуазно-демократичної і соціалістичної революції в Росії, їхнє співробітництво з фашистськими катами…
Тому не повинно бути байдужих до питань світогляду. Немає тут «золотої середини». Тільки активна позиція, наступальність, войовничість!
Багатий духовний світ молодої людини — це народна скарбниця, надійне і невичерпне джерело дальшого вдосконалення особи, запорука того, що вона буде творити світле й велике на землі.
* «Ранок», Київ, ч. 6, червень 1984 р.
