Власна кореспонденція. В суботу 16 травня 1984 p., у церкві св. Духа в Бруклині сповнилось давнє, давнє гаряче бажання Богдана Й. Карася — бути висвяченим у священичий сан ієреїв Помісної Української Католицької Церкви. Ієрейські свячення довершив Стемфордський Владика Лостен в асисті о. мітрата Омеляна Монастирського, генерального вікарія Стемфордської Епархії, пароха церкви св. Духа в Бруклині о. Юрія Бінковського, о. Василя Джулія і о. Януарія Іззо. Рівночасно співслужили о. крилошанин Любомир Мудрий, о. д-р О. Фльоріді, о. Еміліян Шараневич і о. Юліян Осадца. Пристуніми під час Служби Божої та ієрейських свячень були о. ігумен А. Гавкалюк, ЧСВВ, о. Христофор Войтина, ЧСВВ, і протопресвітер Сергій Кіндзерявий-Пастухів з Української Автокефальної Православної Церкви в Екзилі. Був присутній батько нововисвяченого — Григорій Карась, дочка Христина, син Іван, ближча і дальша родина, його друзі, приятелі, знайомі, земляки та багато парафіян з церкви св. Духа в Бруклині. Під час Служби Божої та ієрейських свячень співав місцевий церковний хор під диригентурою відомого соліста опери Лева Ройнаровича. Це була виняткова й особлива благально-молитовна атмосфера, інша, як звичайно. Це була також радісна хвилина, бо наша Церква збільшилась на одного робітника у Божому винограднику. З приводу цього раділи всі, але найбільше нововисвячений ієрей о. Богдан.
Отець Богдан ще з юнацьких років відчув своє покликання до праці у Божому винограднику на славу Божу і добро нашої Української Церкви. На жаль, його життєвий шлях укладався відмінно, як собі цього бажав Богдан і його батьки. Незалежно від того, що Богданові не так вкладалось, як він собі цього бажав, то ввесь час його не покидала думка і бажання працювати над тим, щоб здійснити своє задушевне бажання — стати священиком. Звичайно, це не приходилось без різних перепон і труднощів.
Богдан Й. Карась, син Григорія і Анни (з дому Осадців) народився 22 січня 1925 р. у селі Базниківна Підгаєцького повіту — Західня Україна. Батьки Богдана дали йому глибоке родинне і релігійне виховання. Середню освіту закінчив у Бережанській гімназії в 1944 році. Події Другої світової війни кинули молодого Богдана на чужину — на Захід. Після закінчення війни йому вдалось відшукати своїх батьків у Західній Німеччині — Баварії. Це була справді радість для Богдана й батьків. Богдан, щоб даремно не втрачати часу, вписується на студії богословії у новоствореній українській семінарії у Гіршбергу — Баварія. На жаль, семінарія в Гіршберґу довго не проіснувала. По розв’язанні семінарії студенти мали можливість виїхати на продовження теологічних студій до Кулінбурґу у Голландії. Туди переїхала частина кращих студентів і між ними Богдан Карась. З часом він перенісся на студії до німецької богословської семінарії у Бамберґу, а рівночасно студіював також право у Мюнхені.
У 1949 р. Богдан разом з батьками переїжджає з Німеччини до США. Тут довелось думати про практичний фах, і Богдан вписується до Інституту Аеронавтики на Лонґ Айленді. Після закінчення студій він працює як інспектор по авіяції. Згодом студіює у Віскансінському Університеті, а згодом працює в одній з більших фірм реальностей в Нью-Йорку.
В 1951 році одружується і закладає родинне гніздо. Всевишній Господь нагородив молоде подружжя Богдана і Стефанію Карасів двома дітьми: дочкою Христиною і сином Іваном.
Здавалося, що Богдан осягнув все, що йому було потрібне для нормального й спокійного життя. Але його весь час не покидала думка — бажання стати священиком. Він про це мріяв навіть тоді, коли для цього були найменше реальні можливості. Він постійно працював у тому напрямі над собою і продовжував студії богословії. Щастям у цьому було те, що його дружина Стефанія мала велике зрозуміння і сприяла Богданові у його задушевних плянах. Це йому ще більше додавало сили й заохоти дальше працювати у цьому напрямі.
На жаль, його дружині не пощастило разом радіти з ним, бо вона після тяжкої недуги померла 8 січня 1979 р. Це був тяжкий душевний удар для Богдана.
25 січня 1980 року Владика Василь висвятив Богдана у диякони, а 16 червня 1984 р. він одержав ієрейські свячення.
Описати і передати почуття тієї радости, що сталася для Богдана 16 червня ц.р., прямо неможливо. Отець Богдан радів і дякував Всевишньому Господеві й Матері Божій Неустаючої Помочі, що вислухали його благально-щирих молитов і допомогли йому стати відданим робітником — священиком у Божому винограднику. Ціла Служба Божа і акт свячення проходили зворушливо, у набожній атмосфері, а у новопоставленого ієрея було помітне хвилювання.
Отець Еміліян Шараневич виголосив проповідь, присвячену нововисвяченому о. Богданові. Зворушливим виявився акт присяги, яка не є незмінним каноном, можна б мати змістово-суттєві завваження. Над цим повинен би застановитись синод Української Католицької Церкви.
Після Служби Божої та ієрейських свячень нововисвячений отець Богдан благословив усіх учасників, починаючи від Владики Василя, священиків і вірними кінчаючи. У шкільній залі церкви св. Духа відбулась спільна перекуска, яку влаштовано заходами о. декана Юрія Бінковського, що її приготовили пані. На закінчення о. Богдан подякував всім за участь, а о. Ю. Бінковському і паням — за приготовану перекуску.
Отець Богдан у цей радісний день не забув своєї матері й дружини та разом з своїми дітьми поїхав на їхні гроби, щоб помолитись за їх душі, а заразом сповістити їх про цю небуденну подію в його житті, яка тількищо сталась.
24 червня 1984 року о. Богдан Карась у церкві св. Володимира у Глен Спей відправив торжественну Службу Божу у сослуженні о. канцлера Любомира Мудрого та о. Івана Терлецького. Дияконував о. диякон Іван Кащак, господарем був о. парох Юліян Осадца. Хоч тоді погода не була сприємлива, але Церква була заповнена вірними. Вдумливу проповідь виголосив о. крилош. Любомир Мудрий. Після св. Літургії на оселі Українського Братського Союзу — Верховині відбувся спільний обід, у якому взяло участь понад 130 осіб. Серед учасників були всі вищеназвані отці, а окремо прибув о. крилош. Ярослав Шуст з дружиною, батько о. Богдана, Григорій Карась, ближча і дальша родина, багато друзів і приятелів. Отця Богдана привітали: голова Українського Братського Союзу Іван Олексин, від Крайової управи Братства Першої Дивізії УНА Петро Буняк, о. Л. Мудрий, окремо привітав о. Ярослав Шуст, зворушливе слово сказав інж. Всеволод Саленко, від ООЧСУ вітав Володимир Балабан. На закінчення говорив о. Богдан і висловив щиру подяку за сердечні привітання Миколі Богданову та всім тим, що допомогли улаштувати цей спільний обід.
3 нашої сторони нововисвяченому отцеві Богданові бажаємо багато кріпкого здоров’я і довголіття, щоб він міг довго працювати у Божому винограднику на славу Божу, добро нашої Церкви й українського народу.
