Такою думкою вітала Леся Храплива прибуття Блаженнішого Архиєпископа Сліпого до Канади. П’ять довгих років після звільнення Він мусів ждати щоб врешті з великим трудом отворились брами Ватикану для візитування українських католицьких єпархій у Канаді та ЗСА. З радости і «Сонце засіяло», бо «Ти Божий глас нам, кріпость і надія…» Багато вже написано, багато думок висловлено, щоб хоч частинно відзеркалити і для історії записати ці зворушливі моменти і вислови почувань радости, любови, пошани, відданости, якими вітали та приймали владики, священики і миряни Канади і ЗСА свого Найдостойнішого Гостя, Голову Української Католицької Церкви, у місяці червні 1968 р, в Торонті.
Цим словам мов на допомогу тисячі фотоапаратів жадібно ловили всі найменші рухи, що були в якому-небудь відношенні до імпозантної і маєстатичної постаті Блаженнішого Кир Йосифа. Та на жаль ані літературне слово, ані досконала сочка фотокамери неспроможні віддати ті глибокі і зворушливі почування, що ними вітали миряни сучасного Ісповідника Віри. Вони, немов насичені магнітною енергією прямували до Нього, бо як очеркнула одна канадійка: «це ніби Святий з небес зійшов». Сила притягання у нашого Первоієрарха є така велика і динамічна, що з найдальших усюдів ЗСА притягнула не тільки всіх чотирьох українських католицьких владик, велике число священиків, але і великі тисячі мирян, що власними очима бажали побачити Того, Якого не зламали ані сибірські лагери, ані обіцянки спокусливої слави. До Торонта спішили всі: і ті, що від першого дня його звільнення повірили в місію-післанництво цієї Найбільшої Української Людини, без вагань станули по його стороні, ніколи не зрадили його Найдостойнішої Особи та ідеї єдности Української Католицької Церкви.
До Торонта спішили і ті, що радше пасивно і таємно визнавали нашого Первоієрарха, довіряли Йому, молились Богу за його звільнення, однак ніколи не відважилися признатись до Нього явно, чи оборонити його Достойне Ім’я перед клеветами нерозумних. До Торонта спішили теж і ті, що у своїй людській немочі і недосконалості доконали супроти Блаженнішого Архиєпископа та ідеї єдности Української Католицької Церкви тяжкі прогріхи: «яже у слові і в ділі, яже в відінії і невідінії, яже в умі і в помишленії, яже в дни і в нощ…» Спішили вони не тільки привітати Первоієрарха від своєї організації, але від себе самих просити прощення у Нього, бо в сірі дні будня голос їхнього сумління непокоїв їх шептанням слів: «diabollcum est pererrare». Hе тільки Небо але і Земля зраділа наверненням отсих туземних українських блудних Синів. Найбільше таки зрадів сам Блаженніший Кир Йосиф, бо ступаючи з патріяршим маєстатом, Його батьківське бліде обличчя сердечно і приязно всміхалось до всіх однаково: і до вірних – утверджених у вірі, і до неофітів його ідеї єдности Української Католицької Церкви. І ми всі невимовно вдячні Божій Премудрості, що просвітила уми тих, що збились з правильного шляху; МИ будемо молити Всевишнього, щоби Боже Провидіння зберігало ЇХ ВІД дальших упадків та допомагало їм зрозуміти, що збереження нашої Української Католицької Церкви залежить тільки від єдності, завершеної патріярхатом.
Тому то в Торонті зібралися всі українські католицькі владики Канади і ЗСА, щоби разом з великими тисячами українських мирян явно, раз назавжди, перед цілим світом заманіфестувати нашу зрілість, єдність, явно визнати Блаженнішого Кир Йосифа Головою і Патріярхом Української Католицької Церкви!
В Торонті всенародньо засуджено шкідливі нашій церкві підшепти до Риму, що називали Блаженнішого Кир Йосифа контроверзійною особою, яка могла б спричинити роз’єднання в українській спільноті! Всі в Торонті зрозуміли, що ці підшепти є звичайною ворожою провокацією, якої успіху найбільше бажають собі ті, що протягом 17 літ судили і карали нашого Первоієрарха за його нетеатральну але правдиво-христіянську любов до своєї церкви і свого народу.
Що більше: велич святкувань, висловлені думки канадійських Владик і численних громадян явно доказали, що тільки непересічна особистість, велика популярність, твердий характер, повне довір’я у мирян, сильне бажання творити і здібність об’єднувати всіх коло себе є питомі Блаженнішому Кир Йосифові і тому роблять його Лідером Нашої Української Католицької Церкви і Української Спільноти.
Святкування в Торонті були і теж прилюдним, всенародним, нефальшованим і дуже успішним плебісцитом для Конґреґації Східних Церков, яка сотками літ опікувалася нашої церквою, та яка дальше настирливо напрошується нам своєю опікою, та скрито будує великі перешкоди в об’єднанні і усамостійненні нашої Української Католицької Церкви.
Не можна переочити і цього факту, що приїзд Блаженнішого Архиєпископа Митрополита Йосифа Сліпого до Канади, а зокрема до Торонта, буде мати кольосальний вплив на українську молодь. Дві і пів тисячі Української Молоді Канади і ЗСА, що своєю присутністю в святкуваннях, а зокрема здисциплінованою дефілядою вшанувала Первоієрарха Української Католицької Церкви, власним розумом і очима зрозуміла, що Український Нарід на еміграції має теж своїх релігійно-національних Велетнів, на яких вона мусить взоруватися, їх наслідувати. Вона зрозуміла, що не доляровий матеріялізм робить людину провідником нації, але праця над собою, знання, твердий характер, сила волі, і великі ідеї виносять людину на такий високий п’єдистал життя, на якому знайшовся Наш Первоієрарх Блаженніший Кир Йосиф.
Ми глибоко віримо, що приїзд і побут Блаженнішого між вірними в Торонті не тільки щиро розвеселив його зажурене і бліде обличчя, не тільки навернув на правильний шлях думання наших заблуканих братів, але і був також великим і історичним моментом, який причиниться до дійсного з’єднання і усамостійнення Української Католицької Церкви під проводом Його Блаженства Кир Йосифа, Першого Українського Католицького Патріярха.
