У неділю, 17 і 24 червня 1984 р. о першій годині дня повторено репортаж, тим разом на четвертому руслі під назвою «Церква в Росії», який був переданий минулого року також в неділю 17 і 24 липня на другому руслі. Автором репортажу є Брус Ріґдон, душпастир пресвітеріянської Церкви, що цікавиться східнім православним християнством. З того, що показано, г виразно видно, що автор репортажу Брус Ріґдон недостатньо ознайомлений з історією Росії, як також з історією православної Церкви на сході Европи. Той, що цікавиться східнім православним християнством, повинен був виявити більше знання історії тієї ж Церкви, а чи вірніше всіх православних Церков.
Не підлягає жодному сумніву, що репортаж був зроблений за дозволом і точним домовленням, до найменших деталів, з відповідними чинниками Кремля — КҐБістами. Б. Ріґдонові це не відомо, як також він не знає, що жодний церковний достойник режимової церкви у Радянському Союзі не буде без дозволу кремлівських вождів офіційно зустрічатись із закордонними журналістами і давати будь-які інформації. Цього не може зробити навіть сам патріярх Пімен. Отже, репортаж Б. Ріґдона був наперед добре продуманий відповідними КҐБівськими чинниками і згідно з пляном переведений.
Чого ж тільки проф. Віталій Боровой не наговорив Б. Ріґдонові! А чи Російська Православна Церква незабаром буде відзначати своє 1000-річчя існування, чи як незалежна Церква у Радянському Союзі розвивається — ні разу навіть не заікнувся. Навіть договорився, що столиця України, Київ, колись був столицею всієї Росії. Цікаво, як таке «чудо» сталось? Архиєпископ Макарій ще добавив, сказавши, що свв. Ольга й Володимир були хрестителями Росії та представниками російської православної Церкви! До речі, тоді ще ні Росії, ні православ’я не було. У репортажі було більше продуманої історичної брехні, але її по телевізії Б. Ріґдон подав як «святу правду»…
Наш журнал минулого року також на це звертав увагу, зокрема, що українська діяспора повинна належно документально заперечити цей репотраж і вказати на його політичну пропаганду. На жаль, ніхто за винятком листа Уляни Старосольської до стосовної телевізійної станції і статті мґра Ярослава Савки до Нью-Йорк Трібюн у цій справі не було жодної іншої реакції. Не зайняла до цього становища ні Українська Православна, ні Українська Католицька Церкви. Не зайняли і не дали належних історичних арґументів наші наукові установи чи наші історики, хоч у нашій пресі можна почитати різні голосні заяви з наголосом на науковість історії. На ці питання з об’єктивних причин не може реаґувати український народ на батьківщині, отже ми маємо для цього всі дані. При цьому слід згадати, що маємо також наші установи, які нас репрезентують, що вони скажуть на це? Чи можна сподіватись відповідної реакції в цій справі? Ставимо ці питання, щоб вони були відомі для ширшого загалу. Тому, що це сталось в останній хвилині, не маємо часу висунути певних суґестій.
Редакція
