З великою і особливою приємністю вітаємо нашого духовного опікуна Високопреосвященного Владику Івана в день його ім’янин, яким є день свята Різдва св. Івана Хрестителя. Високопреосвященний Владико, просимо ласкаво прийняти наші невимовно щирі слова побажань з нагоди Ваших ім’янин. Хай Всевишній Господь нагородить Вас, Високопреосвященний Владико, прожити довгі роки у кріпкому здоров’ї, щоб Ви і дальше могли так віддано і з посвятою успішно продовжувати душпастирську працю на славу Божу, для спасіння душ вірних і добра нашої Церкви й українського народу.
Слід підкреслити, що Владика Іван належить до виняткових владик у нашій Церкві. Його винятковість полягає у тому, що Владика не тільки спроможний вислухати всі голоси мирян, але також взяти їх до уваги у своїй душпастирській праці. Владика Іван усвідомив, що під сучасну пору, а зокрема після Вселенського Собору Ватиканського II роля мирянина змінилася. Сьогодні кожний мирянин є інший від попереднього, який був під багатьма аспектами соціяльного і культурного життя спертий на свого душпастиря. Пересічно сьогодні мирянин інтелектуально стоїть вище, як колись. Сьогодні мирянин не потребує жодної помочі від свого душпастиря, за винятком духовної опіки. Отже, в загальному змінилась ситуація. Це взяв до уваги Вселенський Собор Ватиканський II, і в наслідок того подав нову концепцію Церкви, концепцію Божого Люду, пояснюючи, що під цим терміном треба розуміти не тільки простий народ мирян, але також священиків і владик. Отже, на концепцію «Божого Люду», як написано, складаються три головні сегменти, які творять живу, воюючу Христову Церкву на землі. Якщо миряни є одним із складових чинників Церкви, то вони повинні й мати свої права. Вони мають право також сказати своє слово до організаційно формальних питань, не втручаючись до питань віри. Миряни мають не тільки право і обов’язок дбати про ріст і розвиток Церкви. На жаль, не всі наші владики прийняли такі права сучасного мирянина. Дехто все ще хоче, щоб мирянин молився, складав свої щедрі пожертви і до іншого в Церкві не втручався. Декому є трудно погодитись, що миряни також мають свої права. Для таких владик Вселенський Собор Ватиканський II не відбувся. Вони бажають дальше проводити свою душпастирську працю, як і перед тим.
Владика Іван виявився справжнім душпастирем Східньої УКЦеркви, в якій душпастир іде попереду,а миряни за ним, їх не треба ззаду підганяти, бо вони знають свого душпастиря і ідуть за ним. Владика Іван у своїй душпастирській праці йде з духом часу і сучасними потребами Церкви. Така постанова йому не пошкодила у його душпастирській праці. Він здобув собі респект у Ватикані, а серед вірних довір’я і пошану, а це дуже важливо. Він не побоявся відкрито стати в обороні привернення прав нашої Церкви та прийняв Патріярхат нашої Церкви, як фактичний статус нашої Церкви під сучасну пору. У всіх випадках підтримав домагання й ідеї Патріярха Йосифа. Його пряма, відкрита й щира дія в цих питаннях не пошкодила йому. Минулого року Апостольська Столиця за добре ведену працю піднесла Владику Івана з Екзарха Апостольської Столиці до Епарха і таким чином із екзархату створено Епархію Української Католицької Церкви у Австралії.
При цьому також варто підкреслити, що Владика Іван минулого року відзначив 25-літній ювілей єпископських свячень і тим самим 25-річчя екзархату-епархії Помісної УКЦеркви в Австралії. На протязі цього часу Владика Іван провів вагому працю для добра й розвитку нашої Церкви в Австралії. Українські миряни в Австралії належно й достойно відзначили великі заслуги свого Владики, улаштувавши йому окремий бенкет. З приємністю слід підкреслити, що миряни нашої Церкви у Австралії добре оцінили великий вклад праці Владики Івана і виявили свою велику вдячність.
Нам приємно, що опікуном зорганізованого мирянського руху є заслужений Владика Іван. Ще і ще раз бажаємо нашому Високопреосвященному Владиці Іванові дальших успіхів у нелегкій душпастирській праці. Одночасно просимо Вас, Високопреосвященний Владико, Вашого владичого благословення для нашої мирянської праці для добра й розвитку нашої Помісної Української Католицької Церкви.
М. Г.
