(На марґінесі поїздки примаса Польщі кард. Ю. Ґлемпа до Південної Америки)
Можна б такого питання, як діялог Ватикан-Москва, не порушувати і взагалі забути, але біда в тому, як знаємо з минулого досвіду, що, на жаль, цей діялог все відбувався коштом нашої Української Церкви. Тому під тим оглядом нам завжди треба бути обережними. На перший погляд можна сказати, як може входити у засяг будь-яких домовлень і договорень наша Українська Церква, коли вона ніби вже давно не існує і формально є поза законом, хоч конституція Радянського Союзу на папері забезпечує будь-яку релігію, віровизнання, але дійсність виявляється іншою. В такій ситуації годі мовчати і не кричати, і не просити помочі, коли безборонного б’ють. Треба старатись, щоб не говорили про нас без нас. В такій ситуації було б непрощеним гріхом не реагувати на діялог Ватикан-Москва.
Для багатьох є ясним і зрозумілим, що всі дотеперішні спроби діялогу Ватикан-Москва нічого не дали. Не можна сполучати несполучне. З дотеперішніх заходів Ватикан нічого не скористав, але навпаки втратив у моральній площині. Варто пам’ятати, що Москві,— чи це був Сталін, Хрущов, Брежнєв, Андропов, чи сьогодні Черненко, чи патріярх Алєксей, чи Пімен — то їм не йдеться про певні непроминальні християнські вартості, але у першу чергу і передусім про імперсько-політичні. Від цього Москва на протязі своєї історії ніколи не відмовилась, а Церква у Росії завжди була на послугах московських царів, а сьогодні — червоно-комуністичних кремлівських вождів. Це незаперечні істини, що їх слід мати на увазі.
Після смерти Папи Павла VІ здавалось, що діялог Ватикан-Москва закінчився, що його гарячі прихильники й співтворці нарешті переконались, що їх заходи й зусилля нічого корисного для католицької Церкви не дали. Коли на Апостольський Престіл засів Папа Іван Павло II, здавалось і було переконання, що тут не може бути жодного діялогу, бо Папа Іван Павло II дуже добре знає, чого можна сподіватись і що собою уявляє Москва, не тільки у минулому, але й тепер. Отже, у цьому відношенні не повинно бути найменших ілюзій.
Ми не є проти діялогу, але справжнього діялогу, який зближував би протилежні сторони, який змагав би до єдности Христової Церкви — «щоб усі були одно», але цього не бажає собі Москва, яка не зрезиґнувала з позиції третього Риму.
Папа Іван Павло II на початку свого понтифікату написав цінного листа у справі надходячого 1000-річчя хрещення Руси-України. До речі, цей лист-звернення папи викликав серед деяких російських кіл на еміграції заворушення, і в цій же справі московський патріярх Пімен написав був гострого листа. На цього листа, на доручення папи, відповів кард. Віллебрандс. В листі він підкреслював, що Папа Іван Павло II добре знає, що Російська Православна Церква є спадкоємцем «славної традиції св. Володимира і давньої київської Церкви, яка стала основою віри і витривалости вашого християнського народу». В цій же відповіді не сказано, а що сталося з власником цієї спадщини? Чи це була тільки потіха для небезпечного ведмедя?..
Після цього виринула друга справа, яка говорить про таємний діялог, який заторкує нашу Церкву, це з приводу опублікування «Торжественного засудження т. зв. «львівського собору» з 1946 р.» Навколо цієї справи почався обмін листами московського патріярха Пімена з Папою Іваном Павлом II і відповідь папи. На жаль, Папа Іван Павло II у своїй відповіді Піменові заперечив важність згаданого документу наших владик «Торжественного засудження …».
Нещодавно знову виринула несподіванка у зв’язку з поїздкою примаса Польщі кард. Юзефа Ґлемпа до Південної Америки — Бразілії і Арґентіни. Очевидно, його поїздка була узгіднена з ватиканськими колами. Напевно про неї був добре поінформований Папа Іван Павло II. Властиво, це нас не повинно цікавити, але з приводу цієї поїздки кардинал Ю. Ґлемп робив різні твердження і деякі з них заторкують нас, українців, як православних, так і католиків. Зокрема він підкреслив, що «найважніша дата сучасного періоду буде 1988 рік — 1000-річчя хрещення Росії» («Вісті з Риму», березень 1984 p.). Крім цього кард. Ґлемп робив інші ствердження, підкреслюючи, що у Польщі немає переслідування релігії, що провідник польського робітничого руху «Солідарність» поробив багато помилок і т.д.
Після повороту Ґлемпа з Південної Америки до Польщі, як подає журнал «Тайм» за 26 березня 1984 p., він виступив із своєю проповіддю чи радше зі своїм звітом з поїздки у катедрі св. Івана у Варшаві. Автором інформації є Джон Муді. Цікаво, що тоді, коли кард. Ґлемп у Південній Америці заявляв, що у Польщі немає переслідування релігії, в той самий час польський комуністичний режим силою переносив о. Мєчислава Новака, який був прихильником і підтримував польський робітничий рух «Солідарність». Також в той же час відбулась спроба усунути з публічних місць хрести. Але кард. Ґлемп у Південній Америці говорив: «Всюди біля білого орла (національний символ — герб Польщі — М. Г.) є хрест. Ніхто не зрікається свого хреста чи орла тому, що ці два символи спільно продовжують репрезентувати Польщу». На жаль, дійсність у Польщі була іншою, як твердив польський церковний достойник кард. Ґлемп. У своїй проповіді Ґлемп не згадував справи о. Мєчислава Новака. Ґлемп, незалежно від того, що прибічники о. М. Новака голодували, а інші на протест стримались дати гроші під час одної з Служб Божих, дальше підтримував співпрацю з режимом Ярузельського. Вірні кард. Ґлемпа не були щасливі його
становищем, але режим був з того задоволений. Ні більше, ні менше – кард. Ґлемп опинився у дуже складній ситуації, між двома течіями-пресіями. Ґлемп не в силі довго втримати цієї ситуації. У наслідок цього децизію у справі польської Церкви не може робити сам кард. Ґлемп, але — збір єпископату, до якого також входять краківський кардинал Францішек Махарські та сім старших єпископів. Цей збір єпископів буде вирішувати всі церковні справи і буде більше рішучий до режиму, як цього бажав би собі кард. Ґлемп.
Як бачимо з вищевказаного, кард. Ґлемп за свої вчинки й становище не втішається серед вірних у Польщі, але з цього задоволений Ярузельський, який ще більше розіграє цю справу. Це подаємо тільки шляхом інформації, бо це не є наша справа, це є справа польської Церкви. Ми тільки заторкнули цю справу з приводу того, що кард. Ґлемп порушив питання, яке затуркує і нас.
Можливо, обидва питання, себто питання польської Церкви і питання 1000-річчя хрещення Руси-України, яке він приписав для Росії, поставлене у площині трохи ширшого співжиття, діялогу не так з режимом Ярузельського, як з Москвою. Коли говориться про те, що в короткому часі має відвідати Польщу патріярх Пімен, то це має окреме значення. А дехто твердить, що це вже мало відбутись, але з якихось причин відсунено. Після відвідин Піменом Польщі кардинал Ґлемп мав би скласти ревізиту Піменові. Важко повірити, щоб кард. Ґлемп діяв на власну руку. Важко повірити, щоб Ґлемп не знав історії Польщі й сусідніх народів. Адже він знає, що коли 1000 років тому Русь-Україна, себто Київська Русь, була християнською, то російської держави ще взагалі не було. Як же «Росія» може святкувати 1000-річчя хрещення? Чи це Ґлемп засягнув з відповіді Віллебрандса, чи він має якісь інші канали?
Не можна сказати, що кард. Ґлемп не є поінформований про формування християнства у Київській Русі, і що Москва не може бути жодним спадкоємцем Київської Руси, бо ж власник, яким є споконвіку український народ, живе й бореться за незалежність від московського тирана. Церква цього народу — Українська Православна — вже давно зліквідована Москвою, а Українська Католицька зліквідована у 1946 р. при допомозі й благословенні тодішнього московського патріярха Алєксея. Кард. Ґлемп про це добре знає, бо у Польщі є Українська Католицька Церква, яка досьогодні не удостоїлась одержати свого єпископа і даху над головою. Кард. Ґлемп також добре знає, що наші церкви у Перемишлі та на Лемківщині забрано від українців, а багато з цих церков знищено, спалено й зрівняно з землею. Вже час, щоб покривджену, страждаючу Українську Католицьку Церкву якось унормувати, бо ж ісповідуємо того ж самого Христа Господа. Адже він отой самий в українській церкві, як і в польському костелі.
До цих питань повинна б зайняти офіційне становище Апостольська Столиця на чолі з Папою Іваном Павлом II і виявити більше зрозуміння до цих справ. Коли цього не побачимо і не почуємо, то можемо переконано твердити, що це все таки відбувається продовження діялогу Ватикан-Москва коштом Української Церкви. Коли приглянемось, то все ж таки діялог проходить коштом нашої Української Церкви. Все це нам підказує, що ми повинні солідно підготовлятись до відзначення 1000-річчя хрещення Руси-України і покласти джерельні книжки на полиці світових бібліотек у різних мовах. У цих книжках була б написана незаперечна правда, що її не міг би вже заперечити ні Ґлемп, ні жодний інший московський патріярх, цар чи кремлівський вождь. Це завдання не тільки українців-католиків, але також не в меншій мірі українців-православних, себто всіх українців.
Микола Галів
