Вранці 15 вересня 1983 року перестало битись серце на 61-му році трудолюбивого життя бл. п. БОГДАНА ДУБЕНКА. Богдан народився і виростав на великому господарстві своїх батьків в чудовій затишній частині Надсяння, в Західній Україні.
В роках воєнної хуртовини жорстока доля не оминула родини покійного. Його батьків запроторили на безповоротне заслання в азійські нетрі, а троє старших братів загинули в рядах УПА від ворожих куль наїзників — німців, поляків і москалів.
Молодий Богдан залишився круглим сиротою, зданий на ласку жорстоких днів догоряючої війни. Перейшов різні небезпечні пригоди, включно з насильною мобілізацією до фронтових частин совєтської армії — звідки при першій нагоді визволився і щасливо знайшов дорогу і зв’язок з УПА на лемківській землі. В рядах УПА, після короткого вишколу, покійний брав участь у багатьох боях, де відзначився надзвичайною холоднокровною відвагою і витривалістю в неймовірно важких умовах, В 1947 році Богданова частина була відкомандирована Командою УПA-Північ у рейд на Захід. Це був один із тяжких рейдів, де треба було часто відв’язуватись від совєтських, польських і чеських боєвих частин, скроплюючи кожну пядь землі власним потом і кров’ю. Богданові пощастило дістатись до Баварії, до Берґтесгадену, а звідти в 1950 році Покійний переїхав до США і поселився у Філядельфії, де перебув до кінця життя. В 1956 році одружився з Христиною Стасишин. Молоде подружжя Бог нагородив двома синами, Романом і Зоряном. Молода родина Дубенків розцвітала і вкоротці стала добрим прикладом правдивої української родини. Покійний Богдан належав до об’єднання б. вояків УПА, співочих і суспільно-громадських товариств. Ціла родина Дубенків стала активними членами на самих початках Патріярхального Товариства і була ентузіястом збереження скарбів української культури, традиції і церковного обряду. Вони стали примірними парафіянами і будівничими парафії св. архистратига Михаїла. Та невмолима смерть перекреслила мережу планів і родинного життя родини Дубенків…
15 травня 1982 року після короткої недуги відійшла на вічний спочинок Христя Дубенко. Це був трагічний удар для цілої родини, від якого бл. п. Богдан ніколи не повернувся до нормальної форми і стану здоров’я. Втрату дорогої дружини нічого не могло заступити в житті Богдана. Кожну вільну хвилину Богдан віддавав для церкви св. архистратига Михаїла, яку він, як і покійна Христина, пристрасно любили.
Точно шістнадцять місяців після смерти бл. п. Христини, в четвер вранці, 15 вересня 1983 року, Богдан Дубенко, підстаршина УПА, щирий український патріот, примірний батько, відданий Патріярхальний активіст і будівничий парафії св. архистратига Михаїла — перестав жити.
Це болісна втрата для родини, приятелів і товаришів по зброї, велика втрата для української громади, для Патріярхального руху і зокрема для парафії св. архистратига Михаїла, яку він так любив.
Бл. п. Христина і Богдан відійшли дуже передчасно, але вони залишили для української громади свій життєвий дорібок, що було ціллю їхнього життя, а саме: їхні зрілі сини, Роман і Зорян, які одержали від них дбайливе національне і релігійне виховання та освіту, стали свіжою, живою прикрасою української громади. Батьки дали їм високу освіту. їх сини стали добрими й прикладними наслідниками своїх батьків, активними в українській громаді.
ХАЙ ПАМ’ЯТЬ ПРО НИХ ЗАЛИШИТЬСЯ МІЖ НАМИ НАЗАВЖДИ
Т. К.
