Вірні Помісної Української Католицької Церкви не можуть задовільно відповісти на настирливе питання — чому немає в Перемишлі українського єпископства? Розуміється у сучасній Людовій Польщі, в якій під сучасну пору проживає поверх пів міліона українців. Відомо, що Перемиська Єпархія із осідком українського єпископства у Перемишлі в подавляючій більшості не прилучена до Львівської Архиєпархії, яку Москва силою «соєдинила» в 1946 р. з Російською Православною Церквою. І надиво наша Церква в Польщі не має правного статусу, хоча в Римі живе Голова цілої Помісної Української Католицької Церкви Патріярх Йосиф Сліпий. Часті заяви ватиканських чинників, які незаконно відмовляють судовластя персональної натури, бо мовляв Кардинал Йосиф має тільки юрисдикцію на матірній території, а Перемиське Єпископство саме має осідок на українській території. Значиться, Римська Курія на ділі заперечує судовласть нашого Патріярха і на матірній території нашої Церкви.
А втім у Перемишлі було засновано перше наше слов’янське єпископство! Як воно було в історичному минулому? Отож у першому столітті по Христі апостолував у Південній Русі-Україні апостол св. Андрей Первозванний, себто рідний брат апостола св. Петра. Він бо за переказом мав заткнути на Київських горах Хреста, предсказуючи розквіт християнства і Києва. У другому й третому століттях слідні коріння християнства поміж скитами, які в тому часі кочували в Русі-Україні. Про це згадують Тертуліян, Єронім і євангелист Золотоустий. У четвертому столітті прийшли гуни і знищили початки християнства на Русі-України. У 5-6 століттях була мандрівка народів з Азії до Европи, тому немає згадки про християнство Руси-України. Щойно в 9-му столітті життєписець цісаря Василя Македонського твердить, що тоді жило багато християн на Русі-Україні.
В 863 р. апостоли Кирило й Методій, проповідуючи Христове вчення, перейшли через наші західні землі у Моравію. Літописець Нестор згадує, що від того часу християнство почало ширитися у Червенській землі. У тому часі за князя Святополка наші західні землі входили в склад велико-моравської держави. Отже Червенські городи – Галичина належали до Єпархії Методія, й про це згадує російський вчений П. Лавров. Велиград на Моравії був престольним осідком Методія, Давніші історики приймали, що перемиське єпископство слов’янського обряду засновано в другій половині 11-го сторіччя. Одначе Мелетій Смотрицький твердить у своїй праці, що Галичина прийняла християнство 872 р. Катедральний храм св. І. Хрестителя на Замковій Горі збудував перемиський князь Володар Ростиславич. Правда, точної дати встановлення перемиського єпископства немає, а це тому, що воно існувало ще перед хрещенням Руси-України 988 р. Єпископ Ю. Пелеш знайшов у архівах перемиського єпископства важливий документ, який свідчить про те, що перемиське єпископство існувало ще перед єпископством у Галичі. У тому документі стверджено, що перший єпископ у Галичині був перенесений з Перемишля. А. о. А. Добрянський стверджує, що перемиське єпископство засновано при кінці 9-го або на початку 10-го сторіччя. (Його праця: Історія Єпископів трьох з’єдинених Єпархій (Львів, 1893 p.). Одначе промовистий доказ на існування першого єпископства нашого обряду в Перемишлі це археологічні знахідки. В роках 1958-60 розкопано на Замковій Горі фундаменти круглої ротунди-каплиці з трьома апсидами, збудування якої вчені встановляють на 9-те чи половину 10-го сторіччя. Каплиця була злучена переходом з мурованим будинком, мабуть з палатою єпископа. Проф. Микола Чубатий в праці «Історія християнства на Руси-Україні» висловлює переконання, що великоморавський князь Святополк зайняв Білу Моравію в роках 872 і тоді почалося ширити християнство в Галичині й, що в pp. 899 або 906 засновано єпископство в Перемишлі! Границі того єпископства, невідомі, але мабуть були це ріки: Стир і Буг, бо так далеко сягала тоді Велико-Моравська держава. Після того, як Галич став столицею галицького князівства (1141 р.) постало єпископство в Галичині й тоді теж територія перемиського єпископства змаліла, хоч до нього належала область Пряшева аж до 1490 р.
Першим єпископом у Галичі мав бути Косма, а інші джерела подають, що Олексій. Важне те, що ним був єпископ з Перемишля. Імена перших перемиських єпископів невідомі, а починаючи від Косми-Олексія єпископами Перемиської Єпархії були: А. Добриня Андрейкович, з боярського роду. Він відбув прощу до Царгороду й написав, що у Св. Софії бачив велику золоту тарілку княгині Ольги з написом: Христос! Імени 4-го єпископа не подають історики Церкви, але згадують, що в його палаті жив славетний співець Митуса. (Галицько-Волинський Літопис). Також не маємо імени 5-го єпископа, але він та інші єпископи галицької волости за князя Данила згодилися на церковну унію з Римом в 1246-7 p., а в 1253 р. у Дрогичині папський легат коронував князя Данила на короля. Промовистий доказ на те, що в Перемишлі існувало перше наше єпископство це те, що львівським митрополитом Рим завжди затверджував перемиського владику аж до Слуги Божого Андрея Шептицького. Ще один факт. У церковному суді у Львові аж до 1939 р. першою інстанцією до відклику церковних судових процесів був Перемишль! Історія згадує, що в давнину в княжому городі Перемишлі було 22 наших церков. А впродовж сторіч у Перемиській Єпархії було 165 манастирів, себто 20 більше як у Львівській Єпархії, а 100 більше, як у Станиславівській Епархії. (За джерелами о. М. Ваврика ЧСВВ). Далі згадують історики церкви таких перемиських владик: 6-ий Іляріон, 7-ий Авраам, 8-ий Єремія, 9-ий Сергій, 10-ий Мемнон, 11-ий Іляріон, 12-ий Георгій та 13-ий Марко. Оті наші владики вели хроніку епархії й на тій основі польський історик Ян Длуґош написав історію Польщі. Важливий дуже той факт, що перше латинське єпископство в Перемишлі засновано щойно за князя Володислава Опольського в 1375 р.
14-им владикою у Перемишлі був Кирило Волошин, 15-им Іляріон, 16-им Василій Расько, 17-им Атаназій, 18-им Кипріян, (прізвища владик беремо за шаматизмом Перемиської Епархії з 1936 p.). За владики Кипріяна король Ягайло в 1412 р. передав катедру наших владик у Перемишлі латинській церкві, а наші владики мусіли користуватись церквою на Вовчім. «Акта Ґродзке» реєструють дальші такі імена наших перемиських владик: 19-ий Ілля, 20-ий Атаназій Дрогоївський, 21-ий Ол. Бірецький, 22-ий Іван Бірецький, 23-ий Йоаннікій, 24-ий А. Оників, 25-ий А. Терлецький, 26-ий А. Радиловський, 27-ий Арсеній Брилинський, 28-ий Мих. Копистенський, (подано за працею Леоніда Соневицького). Згадані владики завзято обороняли права нашої Церкви, її вірних священиків, себто боронили прав нашого народу. Владика Радиловський побудував крилошанські будинки і цілу ту дільницю міста названо Владиче! По смерті єп. Копистенського 29-им владикою став А. Крупецький, 30-им Прокопій Хмілевський, 31-им Антоній Терлецький, 32-им А. Малаховський, 33-им Іннокентій Винницький, 34-им Юрій Винницький, який в 1708 р. став митрополитом Київським і Всієї Руси. Він подбав про те, що Рим видав заборону перетягати греко-католиків на латинський обряд.
35-ий єп. Перемишля це Є. Устрицький, 36-ий Лев Кишка, 27-ий Йосиф Шумляний, який оснував Братство при Церкві Св. Миколая, 38-ий Атаназій Шептицький. Він склав епархіяльний Синод у Перемишлі для справ освіти священиків. За його владичества Перемиська Епархія начисляла 1235 церков, 19 чоловічих манастирів і 30 жіночих. 39-ий єп. Максиміліян Рило, який був теж єпископом Холмсько-Белзським. Він скликав Синод, на якому схвалено, що б основувати парафіяльні школи в русько-українській мові. Від нього починається відродження українського шкільництва в Галичині. 40-ий єп. Антін Ангелович був абсольвентом Віденського Барбареум і вчителем Йосифа II, що пізніше став цісарем. В 1803 р. цей владика став митрополитом відновленої Львівської Митрополії. 41-им єпископом був Мих. Левицький, який відновив Перемиську Капітулу, яка існує по сьогодні. Він теж був Львівським Митрополитом, хоч і дальше був перемиським єпископом, управляючи Перемиською Епархією за поміччю крил. Івана Могильницького, що написав український буквар і катехизм. Він також оснував дяко-вчительський інститут, що проіснував аж до 1944 р. Митрополит Левицький був теж кардиналом Вселенської Церкви. 42-ий єпископ це Іван Снігурський, що ввів українську мову при іспитах священиків. За його владичества було в Перемиській Епархії 385 парафіяльних шкіл. В 1829 р. за його старанням основано катедральний хор, з яким пов’язані такі імена композиторів: Мих. Вербицького, що скомпонував «Ще не вмерла Україна» і Анатоля Вахнянина, який дав ініціятиву заснувати у Львові «Боян». 43-ий єп. Григорій Яхимович, який став основником і головою Головної Руської Ради у Львові, того першого політичного проводу в Галичині. Він теж був головою українських послів у першому австрійському парляменті у Відні в 1848 p., то є в часі «Весни Народів». Він також був Львівським митрополитом. Замітне, що коли австрійський уряд поставив вимогу, щоб українці Галичини прийняли латинську азбуку, а тоді Відень затвердить номінацію єп. Яхимовича на митрополита, він відкинув цю передумову та виграв номінацію.
44-ий єп. Тома Полянський, який видав Шематизм, упорядкував цінну капітульну бібліотеку та архів і видавав пастирські Послання до вірних. Цей історичної вартости архів у 1944 р. вивезено з Перемиської Капітули частину до Варшави, а решту мабуть до Москви.
45-ий єп. Сатура Ступницький (1871-90 pp.) переніс резиденцію єпископів з Валяви знову до Перемишля. Його канцлер о. Лев Кордасевич оснував Дівочий Інститут для дівчат, що вславився на цілу Україну. 46-ий єп. Юліян Сава Куїловський, що пізніше був Львівським Митрополитом. 47-ий єп. Юліян Пелеш 1891-96 pp. це ректор Духовної Семінарії у Відні, тамже парох церкви св. Варвари, а також виховник престолонаслідника Рудольфа. Як Перемиський Владика, вів завзяту боротьбу з цісарським намісником у Львові — поляком Графом Баденім, який вмішувався у церковні справи Перемиської Епархії. Він у 1893 р. виєднав у Відні дозвіл на оснування повної Духовної Семінарії у Перемишлі. Він теж написав історію нашої Церкви, яка все ще не втратила свойого історичного значення. 48-ий єп. Кон. Чехович (1897-1915 pp.). За його владичества австрійський уряд побудував у Перемишлі Укр. Духовну Семінарію і єп. палату. Він продовжував національний напрямок єп. Пелеша. Пережив багато напастей від поліційно-жандармських чинників і в 1914 р. з вибухом світової війни багато його священиків були арештовані та заслані до Талєргофу. Російські окупаційні власти при відступі з Перемишля домагалися від єп. Чеховича видачі єпископської мітри, яка за переказом була перероблена з корони князя Данила, а яка тоді переховувалася у капітульних будинках. Москалі були вивезли її до Петербурга, а по розвалі царської імперії її знову привезено до Перемишля і вона переховується досі у безпечному місці.
49-им єпископом Перемишля був Йосафат Коциловський, якого поляки в 1946 р. арештували й вивезли до Києва на суд. Помер цей владика ісповідником віри, як і теж його помічник Кир Григорій Лакота.
От така історія найстаршого Перемиського Єпископства. У 1340 р. не стало у Перемишлі українських князів і від того часу ролю оборони західніх українських земель і її кордонів перейняло найстарше українське єпископство в Перемишлі. Перемишль і перемиська земля жде на відновлення українського єпископства!
