Блаженні переслідувані за справедливість, бо їх царство небесне (Мат. 5. 10)
Наведені слова євангелиста Матея найбільше змістовно у всій ширині й глибині віддають багатотрудове життя Владики-Ісповідника Василя Величковського, ЧНІ, Єпископа Луцького якого Всевишній Господь, на сімдесятому році життя, тридцятого червня 1973 p., у Вінніпезі покликав до своєго царства — у Божу вічність. Для справжнього християнина-душпастиря праця, терпіння і змагання за поширення Христових правд — Божих законів, це так як повітря, без якого життя не є можливим. Так розумів, так сприймав свої душпастирські обов’язки, і так їх практикував у житті Владика-Ісповідник Василь Величковський. Владика-Ісповідник свої слова підтверджував ділами. Це було те євангельське «слово», сильне й могутнє, творче й непоборне, що він його ніс в життя народу.
Відхід безприкладного мученика за Христову Віру Владики Величковського у той світ залишив у нас глибоко на серці душевний біль і смуток. Без Владики Величковського, що віддав все своє життя для Української Католицької Церкви й народу почуваємось збіднілими — осиротілими. Здається, ще навіть не мали часу усвідомити собі, кого нам післав Всевишній Господь, як його уже не стало між нами. Він, Божий праведник перебував між нами, як животворче «Євшан зілля» й ненадійно урвалась нитка його струдженого життя.
Ще недавно, — це було в останнє, в Ютиці, цей непохитний мученик за Церкву і нарід сказав ніжно спокійне, повне любови й тепла Боже слово закликаючи «… Допомагайте один одному, моліться за наших дітей, за переслідувану українську Церкву, за український народ, щоб вічно прославляв Бога в непокореній Україні…» Ці останні його слова прозвучали, як заповіт для нас, бо після них Владики Величковського не стало між нами. Він послушно, як завжди, пішов перед престіл Всевишнього. Але цього типу люди, яким був Владика Величковський, ніколи не вмирають. Він буде жити вічно в серцях свого нескореного народу, а світла пам’ять про нього йтиме з роду в рід.
В Святій Євангелії говориться: «Ніхто не має більшої любови як той, хто душу свою кладе за своїх друзів». (Іван 15. 13). Владика Величковський помер знеможений далеко від рідних земель у Вінніпезі наслідком каторжного, нелюдського, гоненого і переслідуваного життя за вірних УКЦеркви — за братів, сестер і друзів. Коли поруч тієї хресної дороги Ісповідника Василя Величковського у царстві безбожництва ми проаналізуємо і пригадаємо собі, як його «не впізнали», у столиці Вселенського Католицького Християнства як переживав Покійний над ситуацією нашої Церкви і поставу наших Владик, яке було його життя у Вінніпезі, — тоді краще відчуємо і зрозуміємо його душевний біль. Він завжди остався незламний, а його пекучий біль розпливався у силі його духа.
Глянувши на багатотрудиве життя Владики Величковського, можна з певністю сказати, що воно було тяжче за життя первісних християн. Правда, їх безпощадно мучили і вбивали фізично. А Владику Величковського крім фізичних тортур виснажували протягом довгого часу духово, що було куди болючіше. Нажаль, духово він болів навіть тут, по цей бік залізної занавіси. Він був безпосереднім свідком ліквідації УКЦеркви в Україні. Він бачив, що її розпинали не тільки атеїсти і КҐБісти, але Російська Православна Церква на чолі з патріярхом Алєксеєм, з якою сьогодні ватиканські круги ведуть «діялог». Владика Величковський знав ціну страждання за віру в Бога, за приналежність до Апостольської Столиці, бо усе це переносив на власних плечах й тому тим більше йому було болюче переконатися, що цього факту не тільки не оцінено, але знехтовано ним. Йому було болюче слухати слова про покору, любов, посвяту і жертвенність від тих, що самі тих прикмет не мають.
Не буде перебільшенням ствердження, що Владика Василь Величковський жив прикладним життям справжнього душпастира. Про це говорять факти його життя. Назвім деякі з них. Ось хоч би останній, як о. Василь Величковський без вагання погодився приняти єпископський жезл. Знаємо яка була ситуація УКЦеркви на Україні в 1959 р. коли він приняв назначення на єпископа, а пізніше й свячення яке довершив їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф. Цим актом відкрився перед ним шлях дальших важких переслідувань, тортур, понижень і заслань. Він не завагався приняти цей важкий обов’язок після болючого досвіду у большевицьких тюрмах і засланнях серед вічної мерзлоти на важких копальняних роботах. Це означало свідомо і добровільно поставити своє особисте життя поза скобки. Варто щоб над цим життям, таким, яким воно було, призадумались зокрема ті, що посідають єпископський жезл! Варто, щоб вони хоч думкою своєю перенеслись у світ, у якому жили Патріярх Помісної УКЦеркви їх Блаженство Кир Йосиф І і Владика-Ісповдник Василь Величковський.
Ісповідник віри Владика Величковський ніколи не забував своєї відповідальности, своїх обов’язків, як робітник-душпастир у Божому винограднику. Він сповняв їх навіть тоді, коли чекав хвилини своєго розстрілу. Це було, коли о. Ігумен в 1945 році відмовився перейти на православ’я. Його арештовано і через два роки ведено слідство. Вкінці засуджено на розстріл. Після присуду його кинено до спеціяльної камери у київській тюрмі, з якої забирали в’язнів на розстріл. Тут в камері смерти, чекаючи розстрілу о. Ігумен ширив Христову науку, Божі закони, про безсмертне життя на тому світі, учив тих, що ішли на розстріл, молитись, просити Всевишнього щоб їм простив гріхи. Він приніс цим в’язням світло правди, світло віри й надії. Він, як священик, справжній душпастир, не попадав у зневіру, але безперебійно сповняв свої обіти й завжди був готовий на злуку з Всевишнім Господом Богом. Його кару смерти замінено на заслання.
Василь Всеволод Величковський народився у священичій родині 1 червня 1903 р. у Станиславові, (Івано-Франківськ). Він посвятився службі Богові, як священик, як священик-монах, як ігумен і як владика-ісповідник віри УКЦеркви. Після закінчення богословських студій на Богословській Академії у Львові приняв діяконські свячення, які довершив Митрополит Андрей Шептицький, і вступив до манастиря оо. Редемптористів, де і приняв свещеничі свячення з рук єпископа Йосифа Боцяна. З цією хвилиною починається його душпастирська мандрівка. Кожне завдання, кожний покладений на нього обов’язок, чи то як учителя колегії оо. Редемптористів, чи, як місіонара-проповідника, чи як Ігумена і в кінці, як Владики-Ісповідника віри сповняв чесно, совісно, з посвятою і відданістю.
Якщо ми з увагою приглянемось до важкого життєвого шляху Владики-Ісповідника Василя Величковського то прийдемо до однозгідного переконання, що усе, що він переносив на своїх плечах було провидінням Божим. На багато різних питань з його подивугідного життя ми не зможемо знайти розумової і логічної відповіді, бо вона є поза обсягом людської можливості. Спроби пояснювати, що порівняльно малий вимір кари (три роки), який одержав Владика Величковський на останньому суді, є наслідками діялогу Ватикан-Москва, звучать непереконливо. Не буду аналізувати чи взагалі були причини до суду, але візьмім інший наявний факт, який нам сьогодні добре відомий. Як тоді пояснити, що о. Ігумен Василь Величковський був засуджений на смертну кару через розстріл, яку змінено на десятьрічне заслання тоді, коли діялогу Ватикан-Москва не було. Як би не пояснювати, але факти життя Владики В. Величковського не вкладаються в людські норми, хоч іноді вони нам можуть видаватись самозрозумілими. В цьому проявляється воля Божа.
Владика Василь Величковський належить до визначних осіб в історії нашої Церкви й українського народу. Людей типу нашого Владики Величковського державні народи хоронять на вічний спочинок у національному пантеоні слави. На жаль у нас немає такої можливості, щоб нашого відданого й заслуженого Владику, як неподоланого Христового й національного воїна, мученика за Божі закони, за справедливість, за безмежну любов і посвяту покласти в національному пантеоні, але Він вічно залишиться у пантеоні наших сердець, як незрівняний Христовий послідовник, відданий душпастир і взірцевий Владика-Ісповідник. Здорове зерно, яким було непереможне слово правди, що його ширив Владика В. Величковський принесе для нашої Церкви і скарбниці українського народу обильні плоди. Хронологіст в анналах віднотує Владику Василя Величковського, як працьовитого й творчо-відданого працівника у Божому винограднику.
Прощай Владико! Життя Твоє праведне будемо наслідувати!
