«У пам’ять вічну буде жити праведник»
Високопреосвященний Владико,
Високопреподобні Отці і Сестри Законні,
дорога Родино Покійного
і ви усі, дорогі Сестри і Браття.
Зібрались ми тут усі в тій вашій церкві, де довгі роки відправляв св. Служби Божі й повнив свої обов’язки вашого пароха незабутньої пам’яти покійний о. мітр. Микола Денько, щоб віддати йому останню прислугу.
Нераз приїжджав я сюди до вас, до Кракова, та все приїжджав з радісним серцем, бо при цій нагоді міг я відвідати дорогого отця мітрата, свого бувшого професора й духовного отця з семінарійних часів у Перемишлі, а нині я приїхав із зболілим серцем, бо він вже на віки відійшов від нас. З покійним лучила мене спеціяльна приязнь, тому з великим жалем промовляю. Потішають мене слова Св. Письма, що «у пам’ять вічну буде жити праведник», бо це був направду великий праведник.
Послухаймо, як у величному скороченні виглядало його праведне, а також і дуже часто мучениче життя.
Народився він 29 листопада 1905 року в селі Босько, коло Сянока, на незабутній для мене зеленій Лемківщині, бо я також син лемківської землі. Гімназію закінчив відмінно у Сяноці у 1926 р. і зараз по матурі вніс подання про прийняття його до Духовної Семінарії у Перемишлі, щоб посвятитися на службу Богові. Тут зараз пізнали його великі чесноти і виняткові здібності і тому вислали його на дальші студії до Риму. Студіював філософію від 1926 до 1932 років. Студії закінчив там докторатом з філософії й богословії. У Римі 1В жовтня 1931 року отримав священичі свячення. По свяченнях повернувся до Перемишля і відразу був іменований професором Вищої Духовної Семінарії у Перемишлі, а також одержав дуже відповідальний і трудний уряд Духовного Отця у цій Семінарії.
Я мав те щастя приготовлятися до священства під його духовним проводом, бо через цілих 5 років був моїм професором, а також моїм Духовним Отцем. Там пізнав я його благородне серце, його життєву мудрість і його велику покору, яка є найбільшою оздобою для кожного священика й найновішою зброєю в боротьбі за Христове Царство. До смерти не забуду того, з якою покорою, зичливістю і вирозумінням відносився до нас, питомців, молодих адептів до священичого стану. Трактував нас не як владний настоятель, але як старший приятель, а рівночасно як добрий, люблячий батько. Вчив нас, а властиво, часто пригадував нам, що найбільша й найважніша заповідь Божа — то заповідь любови Бога й ближнього.
Цю любов треба передовсім виявляти тим, які тої любови найбільше потребують. Вчив нас також правдивого патріотизму, пригадуючи нам, що ми є зобов’язані любити свій народ і свою батьківщину з наказу Бога. Як професор викладав церковнослов’янську мову, літургіку, обряди й церковний спів. За свої великі заслуги для нашої Церкви був іменований, відносно дуже скоро, крилошанином греко-католицької капітули у Перемишлі в дні 19.12.1939 року.
По ліквідації нашої греко-католицької церкви у Перемишлі у 1946 році приїхав до Кракова і тут помагав в душпастирській праці тодішньому місцевому парохові, покійному вже о. д-рові Грабові, своєму товаришеві із студій у Римі. Не оминуло його й те, що сказав Христос: «Як мене переслідували, так і вас будуть переслідувати, як про мене зле говорили, так і про вас будуть зле говорити. Прийде час, що ті, які вас будуть забивати, будуть думати, що службу приносять Богові», бо й його не оминули безпідставні наклепи, очорнення, ув’язнення, фізичні й моральні тортури, несправедливий засуд і довголітня в’язниця. Всевишній не пощадив йому хрестів терпіння, бо, видно, це на щось було потрібне, також противний був хрест Ісуса Христа і його терпіння. Пережив він свій великий хрест, коли то у 1939 році зліквідовано на його очах Духовну Семінарію у Перемишлі, де був професором і Духовним Отцем.
Вправді, у 1942 році відновлено її, але у 1946 році вже наступила цілковита ліквідація, яка триває до нині. Стільки труду поніс, щоб відновити цілковито здемольовану Семінарію, то вже тільки Бог знає, і трохи ті, хто разом з ним там тоді працювали.
Ще тяжчий свій хрест пережив у 1946 році, коли його арештовано й вивезено наших Владик і майже всіх наших крилошан на Сибір і коли забрано у нас нашу катедру й інші церкви, єпископську палату, капітулу, Духовну Семінарію і все інше церковне й громадське майно у Перемишлі.
У 1947 році, коли вже працював тут у Кракові, провадив його новий великий хрест, коли то арештовано тодішнього пароха у Кракові о. д-ра Граба і забрано прекрасну церкву на Вісільній, а також парафіяльний дім, де ще мешкали наші Сестри св. Йосифа, яких брутально з нього викинено.
Від того часу тривала скитальщина покійного по цілій Польщі, бо наша Греко-католицька Церква у Польщі вже перестала існувати.
19 грудня 1952 року, в самий день його ім’янин, був арештований і цілковито невинний, ув’язнений 4 роки у Варшаві, Штумі, Равічу й Вронках. Що в тому часі перетерпів, головно в часі слідства, то вже тільки Всевишній знає, бо покійний не хотів про це згадувати, але це був напевно дуже тяжкий хрест, дуже великі тортури, фізичні й моральні. На покійному сповнилися слова, що «кого Бог більше любить, того більше досвідчує», і то напевно не пуста фраза. Досвідчує його Всевишній дуже тяжко, бо це напевно на щось було потрібне, й це його терпіння напевно не пішло намарне, бо все це приймав спокійно, не нарікав, не скаржився на свої хрести але ніс їх спокійно з покорою Божій волі. Його гідну поставу в часі арештування узнавали навіть його вороги й хоч називали його впертим лемком, але цінили його геройську поставу священика й за це все йому честь і слава.
Вправді покійний був засуджений на 12 літ тяжкої в’язниці, але коли у 1965 році політичний клімат змінився у Польщі, звільнили його з в’язниці і визнали, що був цілковито невинно засуджений. По звільненні через рік лікувався, бо всі ці пережиття і терпіння зруйнували цілковито його й так слабке здоров’я.
Коли у 1957 році світська влада почала дозволяти на наші богослуження, робив старання, щоб тут у Кракові можна було відправляти у рідному обряді, й коли такий дозвіл одержав у січні 1958 року, приїхав до Кракова й розпочав свою душпастирську працю у Кракові і в Катовицях, яку провадив через довгі роки, доки його слабке й знищене здоров’я дозволяло на це.
За свої великі заслуги для Христової Церкви одержав у 1965 р. гідність папського шамбеляна, а у 1967 р. наш Патріярх, Кардинал Йосиф Сліпий іменував його і деяких інших отців у Польщі почесним мітратом. Був також іменований архидияконом греко-католицької капітули у Перемишлі і став дійсним мітратом тої капітули, бо перемишльська капітула має двох капітульних мітратів. Можна спокійно сказати, що був духовним провідником цілої капітули, хоч не був препозитом тої капітули, бо з усіх членів капітули мав найбільший досвід, як крилошанин ще за часів наших владик-мучеників за віру Владики Йосафата Коциловського і Владики Григорія Лакоти.
Дорогі в Христі. Перед нами лежить в домовині один з найбільше заслужених священиків і ваш, дорогі парафіяни, духовний батько, який так вас дуже любив і цінив і він напевно хотів би з вами вже востаннє попрощатися і подякувати вам всім за співчуття, а головно за ваші молитви, але його мертві уста вже замовкли назавжди, і тому дозвольте, що я це зроблю в його імені:
Прощайте, Високопреосвященний Владико і Ви, Дорогі Отці. Сердечно вам усім дякую за ваш труд, а головно за Святу Службу Божу й молитви.
Препозит Перемишльської капітули
о. мітр. Степан Дзюбина
