(КоЗІ). Недавно стали відомими документи, які свідчать про те, що затверджений Папою Іваном-Павлом II ужгородський єпископ Іван Семедій веде послідовну акцію проти влучення Закарпатської Греко-католицької єпархії до Галицької Митрополії. Він і один з його помічників, єп. Йосиф Головач, не з’явилися в лютому ц.р. на Синод українських єпископів у Римі, хоч їх туди запрошено (на попередньому Синоді брали участь), а виправдувалися сумнівними причинами, ніби один був хворий, а другому померла мама ( її в дійсності поховали місяць перед Синодом). Насправді, обидва єпископи зігнорували наш Синод, бо вже вели свою сепаратню акцію.
З датою 15 січня 1991 р. єп. Семедій вислав до папи листа, в якому повідомляє, що «єпископи Львівської Митрополії на чолі з Еміненцією Кардиналом Мирославом-Іваном Любачівським намагались під тиском здобути від нас нашої згоди на приєднання Мукачівської єпархії до Львівської Митрополії». Далі вияснює єп. Семедій, що він з єп. Головачем не могли на це погодитись, бо наша згода могла стати причиною непередбачених наслідків, які негативно вплинули б на спасіння людських душ».
Які «непередбачені наслідки» створила б нова ситуація, єп. Семедій не каже в листі до папи, але подає національну статистику Закарпаття за станом 12 січня 1991 р. Згідно з цим, на Закарпатті проживає 1,252 тис. осіб, з чого українців і русинів 978 тис., угорців 156 тис., росіян 49,5 тис., румунів 29,5 тис., словаків 7 тис., а інших 21 тис. Ця статистика мала б свідчити про багатонаціональний характер краю. Але це має дуже мале відношення до канонічного характеру Греко-католицької Церкви на Закарпатті. Серед угорців є хіба 30-35 тис. греко-католиків, бо більшість з них кальвіністи, а яких 40-45 тис. — римо-католики. Румуни (бл. 30 тис.) також греко-католики і православні, а «інші» взагалі не належать до греко-католицького віровизнання.
Отже, у порівнянні до потенційних греко-католиків на Закарпатті яких 400-500 тис., бо решта православні, греко-католики неукраїнці становлять бл. 10-12%, а у відношенні до всіх українців Закарпаття — 5%. Слід додати, що досі — за Чехо-Словаччини і за совєтської влади — ці колишні і теперішні греко-католики неукраїнці мали забезпечену мовно-літургічну автономію, вживаючи угорської або румунської мов в літургії і проповідях. В цьому на руку їм ішла навіть Російська Православна Церква.
Щоб свій аргумент про «багатонаціональність» зміцнити, єп. Семедій у листі до папи, подаючи цифру українців (і «русинів», але про таку національність у переписі не питали!), додає, що «русинів є більшість». Коли він опублікував текст цього листа в газеті «Новини Закарпаття» (Ужгород, 12 лютого 1991 p.), то цей додаток опустив, бо на Закарпатті це, очевидно, були б заперечили й питали «русинського Владику», а звідки він знає, що «русинів» там більшість. А це вже пахне маніпуляцією даних, якщо не фальшивкою!
В обличчі цього єп. Семедій папі каже: «Наша Мукачівська єпархія протягом століть була «Еклезія суі юріс» (єпархія безпосереднього підпорядкування Римському Апостольському Престолу), статус якої хочемо зберегти і надалі». А в оригіналі листа (угорською мовою, що його перекладено в Угорщині на італійську) сказано, що єпископи Семедій і Головач хочуть зберегти і в майбутньому їх «самостійну національну і церковно-епархіяльну незалежність». Це місце змінено в опублікованому на Закарпатті тексті тільки на «хочемо зберегти свою церковну незалежність». Мабуть, автор листа побоявся подати, що сиґнатори ратують також і за «національну незалежність». Варто мати на увазі цю подвійну бухгальтерію наших новітніх угро-русинів.
Лист мав би бути скріплений підписами 73 священиків, що мало б становити — за ужгородською газетою — 11% усього греко-католицького клиру. Знов, в угорському тексті листа (а це оригінал!) нема згадки, скільки підписів зібрано під ним; з інших джерел знаємо що на першому листі було тільки 36 підписів. Якщо прийняти й опубліковану версію в закарпатській пресі, то із співставлених Семедієм цифр виходить, що не підписали його листа бл. 15 греко-католицьких священиків, зокрема тих, що душпастирюють на східньому Закарпатті по селах у надзвичайно важких умовах, де більшість українського населення ще залишається православними. Як нам відомо, серед священиків у юрисдикції єп. Семедія, головно на західньому Закарпатті, більшість священиків у віці понад 70 років, а значна частина з них не діяльна в душпастирстві, хіба що помагають в кількадесятьох парафіях, котрі адмініструє єп. Семедій прямо. Для історичної правди, слід відмітити, що значна більшість цих священиків була завжди мадярофілами, хоч для людського ока подавалися за «русинів». Як не прикро, але серед поданих жертв совєтського режиму — репресованих, депортованих і зліквідованих греко-католицьких священиків на Закарпатті — було чимало переконаних мадярів і мадярофілів, з яких деякі були угорськими вислужниками в 1939-44 pp. і призвели до переслідування, а то й смерти багатьох українських патріотів, навіть своїх співбратів по священству. Отож, і такі сьогодні підписують листа до папи за «епархіяльну незалежність».
Через наявність і активізацію тих угро-русинів й досьогодні Греко-католицька Церква на Закарпатті терпить і буде терпіти, бо більшість закарпатсько-українського населення не переходить до русинсько-мадяронської Церкви єпископів Семедія і Головача. Вони далі тримаються кол. руської (тепер Української) Православної Церкви, бо там нема остогидлого мадяронства, а назовні та Церква більш українська, як Семедієва.
Єп. Семедій пише у своєму «зверненні» в «Новинах Закарпаття», мовляв, поширюються фальшиві інформації, що він намагається приєднати Мукачівську єпархію до сусідньої Гайду-Дорозької в Угорщині. Називає такі поголоски «абсурдною видумкою».
Нам видається, що єп. Семедій тенденційно перекручує опінію про нього на Закарпатті; там не говорять, що він хоче приєднатися до Гайду-Дорога, але що він противиться об’єднанню всіх греко-католицьких єпархій України, а для цього використовує історичне відокремлення через політичні кордони і хоче зберегти свою «незалежність» і пряме підпорядкування Римові. Виходячи з цього, він і його спільники мріють про спільну митрополію, що її мав би створити Рим з Пряшівської, Мукачівської і Гайду-Дорозької єпархій. Для цього і підсувається аргументи, що закарпатці — це русини, а саме Закарпаття «багатонаціональне». З притиском слід заявити, що така концепція шкідлива і з погляду Греко-католицької Церкви, і з погляду інтересів України.
Словечком не згадує єп. Семедій у листі до папи та у своєму зверненні в пресі, що інший греко-католицький єпископ-помічник на Закарпатті, Владика Іван Маргітич не згідний з такою позицією свого ординарія, що він брав участь на Синоді наших єпископів у Римі та що він підтримує включення Мукачівської єпархії до спільної Києво-Галицької Митрополії. За це єп. Семедій перешкоджає його діяльності, намагається обмежити дану Маргітичеві де-факто юрисдикцію на Східньо-закарпатські парафії.
А чи він (єп. Семедій) орієнтується на угорського єпископа Гайду-Дорога, найкраще бачимо з того, що свого листа до папи написали Семедій і Головач по-угорськи, передали ручно угорському греко-католицькому єпископові Сілардові Керестешові в Ніредьгазі, а той поїхав до Риму, зладив італійський переклад та передав папі того листа ще до відбуття нашого Синоду. Чи не іронія, що лист підписаний в угорському звучанні хресних імен двох закарпатських владик: СЕМЕДІ ЯНОШ і ГОЛОВАЧ ЙОВЖЕФ?!
Довідавшися на останньому Синоді наших Владик у Римі про сепаратні дії і намагання цих двох ужгородських єпископів, синодальні Отці (26 митрополитів, архиєпископів і єпископів, а між ними і закарпатський Владика Маргітич) написали до папи 9 лютого 1991 р. листа, у якому просять Святу Столицю «не розділювати тіло Греко-католицької Церкви в Україні, не відцілювати Закарпатську Греко-католицьку Церкву від Галицької Митрополії».
Закарпатські українці не лише на Україні, але й на Заході затривожені сепаратистськими діями й проугорськими симпатіями єпископів Семедія і Головача. Вони висилають індивідуальні листи від світських осіб та священиків закарпатського походження до єп. Семедія, який сам походить з українського селянського роду, але дав себе заманути кільком мадяронським священикам. Чотири закарпатські товариства й установи в західній діяспорі висилають у цій справі петицію до папи, текст якої буде невдовзі опубліковано.
В травні місяці (від 16 до 20) Блаженніший Патріярх і Кардинал Мирослав-Іван Любачівський має відвідати Закарпаття. Він буде служити і в Хресто-Воздвиженському катедральному храмі в Ужгороді, який днями передано греко-католикам і який тепер є в посіданні єп. Семедія. Цікаво, як цей єпископ-сепаратист зустріне свого фактичного Первоієрарха, від кого хотів би зберегти «національну і церковно-епархіяльну незалежність», як мовиться в листі єп. Семедія до папи?!
