На цю тему доповідав Владика Всеволод, єп. Української Православної Церкви, Царгородський Патріярхат. Владика Всеволод належить до тих не багатьох українських православних єпископів, який живе проблемами Христової Церкви сьогодення, визнаючи конечним процес екуменізму, себто міжконфесійного діялогу, власне цього діялогу, який практикував уже давно Слуга Божий Андрей, своїми відомими Велеградськими з’їздами. Владика Всеволод свої богословські студії одержав у Богословській Семінарії у Варшаві, згодом продовжував у Діллінгені — Німеччина, на університеті Богословії. Продовжував студії в Австралії — у Сіднеї, здобувши бакалаврат з мистецтва і філософії. Студіював у Мельборні і в Єшіва Університеті в Нью-Йорку, Владика Всеволод був висвячений на єпископа у грецькій православній катедрі у Нью-Йорку 27 вересня 1987 р. Свячення довершив грецький архиєпископ Яковос, екзарх екуменічного патріярхату у Константинополі.
Владика Всеволод на вступі своєї доповіді підкреслив, коли він роздумує над діяльністю митроп. Андрея, а саме про його зусилля в справі поєднання Церков, спадають йому на думку слова пророка Авакума із книги Старого Завіту. Доповідач розгорнув широке полотно. Вказав, що на початку XIX ст. на більшій частині України були православні та греко-католики, які розділялися кордонами. Але були і винятки, на Буковині були переважно православні, але були також католицькі парафії, а у Львові була православна парафія. Сьогодні дехто голосить, що, мовляв, вся Велика Україна повинна бути православна, а Галичина — греко-католицька. Таке вирішення мало б розв’язати всі проблеми. На жаль, такий підхід не сприяє ні християнській, ні національній єдності. Єпископ Любомир (Гузар) писав: «Наприкінці століття стан поглядів в українській католицькій громаді був такий, що якби православні відгукнулись на проунійне бажання, вони б не мали християн-однодумців у східньому обряді католицької Церкви…».
Митрополит був свідомий того, що індеферентність між українцями католиками і православними завдала великої шкоди. Тому митрополит старався збагнути православний світ і з тією ціллю відвідав Велику Україну і Росію. Відвідав старих ритуалістів (старообрядців), до яких все мав зацікавлення і з ними удержував зв’язок. Митрополит мав зацікавлення до східнього обряду. Будучи паломником у Святій Землі, увійшов у контакт з православними. Митрополит збагнув суть і зміст православної св. Літургії і дивився на православний світ іншими очима, як всі католики. З того ми можемо зрозуміти, що під час Другої світової війни Митрополит Андрей дав розпорядження своїм священикам, «щоб вони не відмовлялися уділяти святі тайни православним — чи то солдатам, чи біженцям. Для декого це було незрозумілим, щоб уживати таку практику і уділяти Святе Причастя православним.
Нагадав факт, що, коли Папа Іван-Павло II був у Константинополі, він відвідав православну Божественну Літургію, яку відправляв Вселенський Патріярх Димитрій І. Це була велика подія і радість. В цьому напрямі Митроп. Андрей провів вагому працю, він вважав і визнавав, що православна Церква має православну віру в повному розумінні цього слова, і Святі Тайни в православній церкві є автентичні і, що православна Церква є також спасінням й уділяє Божу ласку своїм членам.
Доповідач відмітив, що Митрополит Андрей розумів православне першенство в Літургії. До речі, офіційні літургічні книги опубліковані Митроп. Андреєм високо ціняться православним духовенством і воно часто їх використовує. У своїй праці Митроп. Андрей відчув, що римо-католики не є здатні працювати над пляном об’єднання Сходу із Заходом. Належало було визнати і зрозуміти, що Схід має свою християнську культуру, власну богословію, Літургію, канонічне право, дисципліну і звичаї, що вона є справжня Церква. Митрополит старався все це привести до свідомости Заходу.
Владика Всеволод окремо зупинився над «Листом до Православних ієрархів» з 1941 р. Митроп. Шептицького, у якому ішла мова про шлях до поєднання. Митрополит Андрей ставив правильно питання, що ми всі повинні бути православними і всі повинні бути католиками. Це справді розсудна розв’язка. Доповідач підкреслив, що Митроп. Андрей все випереджав своєю візією події, включно з сучасним екуменізмом. Митрополит писав: «Євангеліє зобов’язує нас в якості жертви зректися навіть свого життя, отже наскільки нам дозволяє совість, ми повинні зректися всього, що могло б перешкоджати нашому примиренню». Владика Всеволод свою аналітичну й вдумливу доповідь закінчив словами, що «присвята себе справді цілковитого примирення, повне євхаристійне єднання — це найкращий спосіб виконати духовний заповіт Митрополита Андрея.
