З історії української греко-католицької літургійної традиції
Mолитви за народ і цивільну владу в сучасній українській літургійній традиції є відносно недавніми переробками традиційних літургійних молитов за главу держави, які базувалися на Першому посланні апостола Павла до Тимофія: «Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побож ністю та пристойністю» (2, 1-2).
Навіть сьогодні деякі з наших віруючих ще пам’ятають, коли під час літургії звучали молитви за світського правителя. До 1970 року богослужіння в Українській Греко-Католицькій Церкві відбувалися церковнослов’янською мовою, тобто книжною, а не на- родною, яка використовується різними слов’янськими народами в богослужіннях. У богослужбових книгах, якими користувалися на межі XX століття в нашій Церкві, молитва під час Великої ектенії звучала так:
«О, Благовѣрнѣмя Імператор (Франці Іосифі) всей палатѣ и воехь его; О еже способити и покорити подь нози его велкаго врага и супостата».
Цю форму використовували західні українці (тоді їх називали русинами), коли Галичина була частиною Австро-Угорщини та управлялася імператором з Габсбургів. Під Росією, своєю чергою, русини підносили молитви за царя, а під Польщею – за короля. Монарше ім’я згадувалося й під час інших молитов, наприклад, під час співу тропаря Святого Хреста:
«Спасн, Господи, люди Твоя, и благослови достоянше Твоє, побѣды Благовѣрному Імператору на сопротивным даром, и Твое сохраням Крестом Твоимъ жительство».
Молитва за монарха під час анафори містила (і досі містить) пряму цитату з Першого послання апостола Павла до Тимофія:
«Помяни Господи, Благовѣрного Імператора нашего (Франца Іосифа), всю палату и воинство его, даждь єму, гдн, мирное правленіе, да и ми вь тишинѣ его тихое ѝ безмолвное житіє поживемь во велікомь благочестїи и чистотѣ».
Ця молитва сама по собі є скороченою версією більш ранньої і прекраснішої за формою, сповненої цитат з книг Старого Завіту, хронік і псалмів молитви з літургії святого Василя Великого.
«Помяни Господи Богохранимаго Імператора нашего (Франца Іосифа) єго же оправдаль єси царствовати на земли: оружіємь истины, оружіємь благоволення венчай его въ день брани, оукрѣпи его мышцу, возвыши его десницу, оудержави его Царство, покори єму все варварскія языки, браны хотящыя: даруй єму глибокій неотемлемый мирь, возглаголи в сердце его благая в Церкви Твоей, и всѣхъ людехь Твоих, да в тишинѣ єго тихое и безмолвное житїє поживемь во великом благочестїи и чистотѣ».
Слова про варварські народи пригадують нам, що вони були написані в часи римського (візантійського) імператора, чиїм обов’язком був догляд за земним добробутом Церкви. Показово (особливо в наш час) зазначити, що перемога монарха в бою розумілася як засіб для підтримання миру (Pax Romana) на противагу тим, що розпалили війну.
Причинами, через які відбулося видалення спомину монарха в українській католицькій літургійній традиції, стала політична філософія національних рухів у поліетнічних імперіях. Ці рухи (переважно республіканські) внаслідок падіння правлячих династій були важливим кроком до політичної автономії підлеглих націй. Так само й український рух був, як правило, республіканським. Хоча були й винятки. Зокрема, в Галичині деякі представники місцевої еліти були прихильними до автономного статусу в межах Габсбурзької монархії. Митрополит Андрей Шептицький навіть пропонував план створення українського князівства під владою князя з Габсбургів. Крім того, ідея монархічного гетьманського режиму в тодішній Східній Україні підтримувалась Німецькою та Австрійською імперіями. Проте поразка і подальший розпад континентальних європейських монархій наприкінці 1918 року поклали край будь-яким надіям щодо української монархії. У той же час галицькі політики і представники Церкви повністю підтримали створення Західно-Української Народної Республіки (1 листопада 1918 р.), що стало приводом до перших змін у молитві за світську владу в греко-католицькій літургії.
Необхідні подальші дослідження, аби з’ясувати точний момент, коли саме молитви за імператора були усунуті з нашої літургії. У той же час, поки галицькі землі ще перебували під владою Відня, українські єпископи, зібравшись на конференцію 19 лютого 1918 року, відкинули вимоги деяких націоналістів щодо включення у літургію молитви за президента Української Народної Республіки (УНР). Враховуючи прогабсбурзькі симпатії єрархії та загальний консерватизм духовенства, цілком імовірно, що деякі греко-католицькі священики й далі виголошували молитви за детронізованого імператора Карла в такому вигляді, як вони були надруковані у бо гослужбових книгах. Проте дуже швидко, якщо не від- разу після здобуття незалежності, ім’я монарха замінили словом «народ»:
«О, благовѣрнѣмъ и богохранимѣмъ народѣ нашемъ».
Ця начебто добра, логічна текстова заміна виявилась замалою для влади Речі Посполитої, після того як до неї була приєднана Східна Галичина. Незалежницькі почуття українського населення спонукали польський уряд щораз більше наполягати, аби греко-католицьке духовенство молилось за главу Польської держави. В результаті був досягнутий певний компроміс. Неоднозначний додаток до молитви дав можливість молитися за народ (український) і державу, однак без чіткого визначення назви країни (Польщі) чи її президента. У новій редакції (вона є у вжитку донині) друкованих богослужбових книг слова молитви були укладені так:
«О, благовѣрнѣмъ и богохранимѣмъ народѣ нашемъ о предержащих властех наших и о всєм воинстви».
В пізніших версіях морально-описовий термін «благовѣрнѣмъ» не згадувався.
Перші офіційні зміни в богослужбових текстах у XX столітті були запроваджені наприкінці 1920-их років публікацією Митрополитом Андреєм Шептицьким переглянутого Служебника і Требника. В цих книгах молитва за монарха була замінена на молитву за народ і уряд, про що мовилося вище. Ці нові видання були спробою Андрея Шептицького усунути з богослужбових текстів і рубрик значні латинізми. Однак їх не прийняли інші греко-католицькі єпископи, які не поділяли поглядів Митрополита на літургійну реформу. Тому за межами Львівської архиєпархії залишались у вжитку ті старі видання, що були надруковані на межі століття. А позаяк українські єпископи не могли дійти згоди щодо літургійної реформи, то погодилися передати справу перегляду богослужбових книг Апостольському Престолу.
Тож у 1930-их роках під егідою Священної Конгрегації для Східної Церкви (згодом перейменованої у Конгрегацію Східних Церков) сформували комісію для перегляду слов’янських літургійних текстів. Той проект був дітищем священика візантійського обряду французького походження Кирила Королевського. Цей ексцентричний учений був другом кількох прославлених церковних лідерів, у тому числі й Митрополита Шептицького, кардинала Тіссерана (префекта Східної Конгрегації) і самого Папи Пія XI, під керівництвом якого він працював, коли понтифік (тоді ще монсеньйор Акілле Ратті) був префектом Ватиканської бібліотеки. Комісія підготувала два комплекти богослужбових книг: один для Церков, які дотримуються «Русинської редакції», і так звану «Типову редакцію» для тих, що дотримуються російських текстів і рубрик. Першою книгою в серії була літургія святого Івана Золотоустого, видана в 1940 році. А наступного року побачив світ повний Літургікон.
Римські видання отримали цілковите схвалення, оприлюднене з грифом Римського Архиєрея, і стали обов’язковими для всіх слов’янських Східних Католицьких Церков. Але, незважаючи на високу якість досліджень і редакції, містили кілька спірних моментів. Серед них була велика кількість змін у рубриках, відновлених відповідно до форм XVI століття, нещадно очищених від будь-яких грецьких або слов’янських нашарувань. Крім того, деякі терміни, використовувані в «Русинській редакції», з’явилися там завдяки москвофільським схильностям Королевського і Тіссерана. Наприклад, у Херувимській пісні русинсько-слов’янське слово «печаль» було замінене російським варіантом «попеченіє». Найбільші зміни з’явилися у виданні Требника (1947 р.), де була повністю змінена структура порядку святкування таїнств. Примітно, що, окрім редагування мовних та церемоніальних деталей, римські видання відновили й молитви за монарха у їх давній формі, даючи, однак, можливість споминати імператора, короля або просто цивільну владу. Красива молитва анафори літургії святого Василія Великого була збережена слово в слово.
Повернення цих надзвичайно консервативних текстів цікаве тим, що на той момент вже не було східних католиків, які жили б під владою імператора (можливо, були деякі в Японії або Індії?). Включення можливості спомину імператора може свідчити, що комісія допус- кала можливість «реставрації» Габсбургів, на що сподівалися деякі тогочасні європейські церковні та демократичні кола. З іншого боку це могло бути результатом літургійного консерватизму. Адже молитва за імператора не була вилучена з богослужбових книг латинського обряду аж до 1955 року.
Текстові та рубрикаційні зміни богослужбових книг зробили ці видання важкосприйнятними для значного числа латинізованих українських католицьких священнослужителів. Серед перших противників нової редакції текстів був василіянський орден святого Йосафата, який демонстративно передруковував і далі використовував старі книги. Незважаючи на зусилля щодо забезпечення Використання нових книг (навіть через канонічні санкції), на практиці більш ранніми виданнями користувалося багато священиків, попри існування видань живою мовою. Навіть після видання «Римської редакції» слов’янського Архиєратикону в 1973 році деякі єпископи не переставали використовувати книги з кінця XIX століття, видані у Львові (наприклад, кардинал Любачівський користувався ними й у 90-их роках). Та навіть тепер ті англійські переклади чину таїнств Хрещення і шлюбу, які не базовані на римських виданнях, широко використовуються в Канаді.
Згідно з постановами Другого Ватиканського Собору, було дозволене впровадження сучасної живої української мови в богослужіння (православні почали робити це ще в 1917 році). Спершу це було зроблено частково через друковані літургійні книги для віруючих. А в 1968 році був виданий перший Літургікон/Служебник Божественної літургії святителя Івана Золотоустого українською. Проте в ньому все ж було зроблено кілька змін, у тому числі повернено термін «печаль» у Херувимській пісні (жодне слово із сучасної української мови виявилось невідповідним). Крім того, було включено молитву за народ на зразок книг 1920-их років, упускаючи можливість прохання за монарха. В українському перекладі літургії святого Василія Великого 1980 року було повністю переглянуто стародавню молитву за імператора і ці гарні вірші з Писання скорочені.
Заміна спомину монарха на спомин народу в літургійних текстах створила водночас і певні проблеми. На приклад, у перших перекладах тропарів Животворному Хресту замінили особу імператора Церквою, творячи таким чином образ досить войовничої ультрамонтанської Церкви:
«Спаси, Господи, людей твоїх і благослови насліддя Твоє, перемогу Твоїй Церкві на супротивників даруй і хрестом твоїм охорони люд твій».
У наступних українських виданнях цих тропарів повернулися до слова «народ», і англійські переклади наслідували цей приклад. В анафорі літургії Івана Золотоустого, імператора замінили народом, фраза «Дай їм, Господи, мирне царство» збереглася і стосується народу, уряду та збройних сил. Насправді «царювати» і «правити» (керувати) не одне й те ж. Англійська королева, наприклад, царює, але не править. Уряд, з іншого боку, керує, але, звичайно, не царює. У офіційному англійському перекладі вживається інше слово замість слова «царство» – «урядування».
Ще одна проблема через заміну літургійного спомину глави держави спомином народу полягає в тому, що це може приховати зміст молитви, як це є в українських версіях літургії святого Василія Великого:
«Пом’яни, Господи, Богом бережений народ наш, правління і все воїнство. Даруй їм глибокий і невід’ємний мир; натхни серця їх прихильністю до Церкви Твоєї і до всього народу твого, щоб за Їхнього спокою ми провадили тихе й мирне життя в усякому благочесті й чистоті».
Як може народ схилити своє серце до тих людей, які його ж становлять (за винятком тих випадків, коли хтось сповідує філософію народопоклонництва)? Тут відновлення молитви за главу держави, уряд і військових може вирішити проблему.
У наступній частині молитви український переклад залишає недоторканим прохання: «Пом’яни, Господи, всяке начальство і владу, братів наших у палаті і все воїнство». Проте англійські переклади змінили це місце: for those in the service of our country («за тих, що перебувають на державній службі»). Ймовірно, в українському перекладі мовиться не про президентський палац або парламент (цей термін занадто нагадує імператорські чи королівські палати). Наша історія Карл І, останній Австро-Угорський імператор за якого молились під час греко-католицьких богослужінь
А оскільки Синод Української Греко-Католицької Церкви готується до перевидання узгоджених офіційних літургійних перекладів, то відповідальна комісія повинна вирішити всі нюанси щодо молитви за главу держави. Я вважаю, що варто відновити старі тексти молитов за монарха та, як і в римських виданнях, дати можливість молитися за главу держави і цивільну владу. Причинами цього могло б стати наступне:
• Версія анафори святителя Василія Великого відповідає мовній красі цієї літургії, тож краса ця не повинна применшуватись спрощеним перекладом або редакцією. Адже якщо ми хочемо скороченого варіанта, то ми його маємо в літургії святого Івана Золотоустого.
• Повноваження і відповідальність за правління, як у світських або духовних справах, стосується особи, що обіймає посаду. Це є причиною, чому ми молимося за Папу та інших членів єрархії поіменно. Те ж саме стосувалося і повинно стосуватися земних правителів, особливо глави держави.
• Молитва за може стати й главу держави противагою надмірному націоналізмові та державному культові, які принаймні частково присутні в українській редакції молитов після 1918 року.
• І наостанок: відновлення спомину глави держави в цих молитвах з додаванням молитви за уряд і військо дасть змогу вирішити різні граматичні та концептуальні проблеми, викладені вище.
о. д-р Атаназій Маквей
